"Шануй батьків своїх - і довговічним будеш ти на землі" - мудро говорить заповідь Господня. Чи ж будемо ми довговічними, якщо забудемо те, що зробили для нас наші діди-прадіди? Адже їм ми зобов′язані своєю появою на світ майже так само, як і рідним батькам.
Наші далекі попередники обживали і доглядали цю землю, захищали її від ворогів, котрих чимало побувало в багатостраждальній Україні. Вони своєю тяжкою працею, потом і кров′ю робили все, що вміли і могли, щоб нам, їхнім нащадкам, жилося хоч трохи краще, ніж їм. Нелегким було їх життя. І лише православна віра не давали нашому предкові зачерствіти душею і зберігати в ньому людину. Православна віра надавала духовної наснаги нелегкому життю наших далеких і близьких предків.
Одним з матеріальних виявів людської віри є Храм Божий. В ньому прадіди возносили молитву Всевишньому і рятували свої душі від спокус цього світу. В ті далекі часи Церква наповнювала не лише духовну, але й інтелектуальну сферу життя людини. Саме в храмі могли почути зміст численних розпоряджень, інформацію про події у державі та світі. Священники пояснювали в церквах суть державних реформ, розповідали про новинки науки і техніки, закликали берегти природу і пояснювали правила поведінки під час епідемій. Саме при храмі велася і значна частина офіційної документації, яка тепер виступає важливим джерелом історії кожного села та міста. Храм у тогочасному світі був осередком і духовного, і громадського життя.
Сьогодні наша країна перебуває на шляху державного та духовного відродження. До нас знову вертається той стиль життя, котрий був рідним для багатьох поколінь наших предків з часів князя Володимира. Особливо важлива роль у становленні нашої національної ментальності належить Православ′ю, з яким уже понад тисячу років пов′язані найважливіші культурні надбання українського народу. Немає на нашій землі міста чи села, де б Православна віра не надавала духовної наснаги нелегкому життю наших предків. Зараз в Україні відроджуються Божі храми, в містах і селах будуються нові церкви.
Для жителів мікрорайону «Сільмаш» нашого міста новозбудована церква Воскресіння Словущеє стала осередком відродження вікових моральних та духовних цінностей українців.
Українська православна церква нині знаходиться на вулиці Тараса Боровця 5. Громада храму заснована 23 червня 1999 року. Перша Божественна літургія відбулася 24 липня 1999 року в тимчасовому храмі, пристосованого в приміщені бувшого дитячого садочка.
Храм носить назву Воскресіння Словущеє на честь Оновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі (інша назва — Воскресіння словущеє) — православне свято, що відзначається 26 вересня (13 вересня за старим стилем). Встановлений у пам'ять завершення будівництва і освячення Храму Воскресіння Христового, більш відомого нині як Храм Гробу Господнього. Передує святу Воздвиження Хреста Господнього (27 вересня), хоча присвячений події, що сталася через десять років. На початку IV століття Оленою, матір'ю імператора Костянтина І, в Єрусалимі було знайдено місце, де в I столітті був розп'ятий Ісус Христос . За наказом імператора на цьому місці було розпочато зведення церкви. У 335 році роботи були завершені. У цьому ж році проходив перший тирский собор, учасники якого були запрошені на освячення новозбудованого храму. Зазначена подія відбулося 13 вересня 335 року. На згадку про це було встановлено церковне свято. У Росії свято отримало друге іменування — Воскресіння Словущеє. Словущеє — так зване. Це відрізняє свято від головного свята в християнстві — Воскресіння Христового (Пасхи). Численні Воскресенські храми в Росії і Україні присвячені саме святу Оновлення Храму, так як за православними уявленнями ніяка церква, крім Храму Гробу Господнього, не може іменуватися храмом Воскресіння Христового. Інша назва Воскресенського храму — Церква Воскресіння Словущого.
Будівництво тимчасового храму розпочато 4 жовтня 2000 року, а 26 вересня 2001 року Преосвященим Владикою Симеоном освячено храм, який побудований вже на землі, виділеній для будівництва храму.
Багато емоцій принесло 10 березня 2002 року, адже саме цього дня було закладено перший камінь і освячено хрест під будівництво основного храму.
17 червня 2003 року Владикою Симеоном закладено першу цеглину під будівництво храму.
Першим настоятелем храму був протоієрей Володимир Лебедюк. Від 19 грудня 1999 року настоятелем храму є протоієрей Михаїл Чупак.
24 липня 2010 року в житловому масиві «Сільмаш» відбулося освячення храму. На цю подію церковна громада чекала більше восьми років. Освячення храму здійснювали Високопреосвященіший архієпископ Симеон із собором священників.
В храмі є ікона Преподобних Іова і Амфілохія Почаївських з часточками їх мощей. Щонеділі присутніх на службі близько 150 людей. При храмі діє недільна школа, яка розділена на три групи - молодша (5-7 років), середня (8-11 років), доросла (12-14 років).
Зібрання проходить під час недільної служби та після неї. Діти ходять у храм із задоволенням. Дітям розповідають про Бога, Біблію, намагаються донести як правильно жити, оцінювати власні вчинки, поважати інших… Під час занять проходить чаювання, де діти спілкуються один з одним, задають питання вчителю.
Також при церкві діє так звана молодіжка. Кожної суботи збираються молоді люди для спілкування з священником. Дружня атмосфера, нові знайомства, спілкування з священиком, перегляд фільмів та актуальні теми чекатимуть на вас після Вечірнього Богослужіння. Цікаво організовуються проведення усіх свят.
Сьогодні потрібно лікувати душі людей, відроджувати духовність. Без духовності ми не вирішимо жодного завдання. Кожна людина, яка зайде до цього храму, стане добрішою. Неможливо будувати майбутнє без поваги один до одного, до держави, до людей, які воювали за рідну землю, робили добро, будували державу. Тільки разом ми зможемо робити добро і в своїй сім΄ї, і в громаді, і в державі. Не впадаючи у відчай, ми маємо християнську надію на майбутнє про те, що з народженням храму в окремому містечку, душі людей почнуть воскресати, поставати з руїни спустошення та духовного сирітства. У місті зазолотяться не лише бані храмів, а й душі прихожан – громадян духовної України.
Немає коментарів:
Дописати коментар