понеділок, 4 квітня 2016 р.

Благодійництво

Благодійництво - добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги; специфічними формами благодійництва є меценатство, спонсорство і волонтерська діяльність.
    Благодійна діяльність – добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності.
    Благодійна організація – недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.
    Благодійники - фізичні та юридичні особи, які здійснюють благодійництво в інтересах набувачів благодійної допомоги.
    Набувачі благодійної допомоги – фізичні та юридичні особи, які потребують і отримують благодійну допомогу.
    Меценатство – добровільна безкорислива матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними особами набувачів благодійної діяльності.
     Спонсорство – добровільна матеріальна, фінансова, організаційна та інша підтримка фізичними та юридичними особами набувачів благодійної допомоги з метою популяризації виключно свого імені(найменування), свого знака для товарів і послуг.
     Благодійництво, благодійна діяльність здійснюється на засадах законності, гуманності, спільності інтересів і рівності прав її учасників, гласності, добровільності та самоврядування. Діяльність благодійників і благодійних організацій має суспільний характер, що не суперечить їх взаємодії з державними органами і не позбавляє права на отримання державної допомоги.
    Фізичні та юридичні особи можуть займатися благодійництвом самостійно або разом з відповідними благодійними організаціями, зареєстрованими у встановленому порядку. Особливості здійснення волонтерської діяльності в Україні регулюються Законом України «Про волонтерську діяльність». Президент України,депутати посадові і службові особи державних органів та органів місцевого самоврядування, а також члени їх сімей можуть займатися благодійництвом і благодійною діяльністю тільки в межах отриманих і задекларованих доходів.

Благодійництво, благодійна діяльність здійснюються у таких напрямах:

1. Сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;
2. Поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, та інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам. Які через фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;
3. Подання допомоги громадянам, які постраждали в наслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів,нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;
4. Сприяння розвитку науки і освіти,реалізації науково-освітніх програм, подання допомоги вчителям, вченим, студентам, учням;
5. Сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей художньої творчості.;
6. Подання допомоги талановитій творчій молоді;
7. Сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, памяток  історії та культури, міць поховання;
8. Подання допомоги у розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, інформаційної інфраструктури;
9. Сприяння розвитку природно-заповідного фонду та природоохоронної справи;
10. Сприяння розвитку охорони здоров’я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні особливості потребують соціальної підтримки та піклування;
11. Сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім’ям.
Засновниками благодійної організації можуть бути громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які досягли 18 років,а також юридичні особи незалежно від форм власності. Благодійні   організації можуть утворюватись в таких організаційно-правових формах: членська благодійна організація;благодійний фонд благодійна установа;інші благодійні організації (фундації,місії,ліги). Благодійні організації утворюються і діють за територіальним принципом і поділяються за своїм статусом на всеукраїнські, місцеві та міжнародні. Благодійна організація набуває права юридичної особи з моменту її державної реєстрації. Ліквідація  благодійної організації здійснюється в установленому законодавством порядку. З метою здійснення благодійної діяльності благодійні організації мають такі права: самостійно вирішувати питання про подання благодійної допомоги її набувачем, використовувати цільові пожертвування, що подаються благодійниками на реалізацію благодійної програми згідно з умовами цього пожертвування; утворювати відповідно до законодавства України свої відділення, філії, представництва; утворювати спілки, які сприяють виконанню статутних завдань; обмінюватись інформацією та спеціалістами з відповідними організаціями зарубіжних країн; організовувати збір благодійних пожертвувань та внесків від фізичних, юридичних осіб, іноземних держав та міжнародних організацій;постійно визначати форми, об’єкти, суб’єкти і обсяги благодійної допомоги;відкривати рахунки(у національній та іноземній валютах) в установах банків; засновувати засоби ЗМІ, підприємства і організації, займатися видавничою діяльністю;бути членом інших благодійних організацій; мати власну символіку, яка підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному Законом України «Про об’єднання   громадян».
Благодійна програма приймається благодійною організацією і є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації. На фінансування благодійних програм повинна використовуватись вся сума надходження, що надійшла за фінансовий рік від підприємств і організацій, за винятком адміністративно-господарських витрат, пов’язаних з функціонуванням благодійної організації. За умови реалізації довгострокових програм використанням коштів здійснюється відповідно до термінів, визначених цими програмами.

Статут (положення) благодійної організації

Назва, місцезнаходження, статус та організаційно-правова форма благодійної організації;
Предмет, цілі, завдання та основні форми благодійної діяльності;
Порядок внесення змін до статуту благодійної організації;
Джерела фінансування та порядок використання майна і коштів благодійної організації;
Порядок реорганізації або ліквідації благодійної організації, використання її майна і коштів у разі припинення діяльності;
Умови і порядок прийняття в члени благодійної організації та вибуття з неї;
Права і обов’язки членів благодійної організації.
Благодійна організація зобов’язана забезпечити виконання статутних завдань,  вільний доступ до свої звітів, документів про господарську та фінансову діяльність. Засновники та працівники благодійної організації не мають права отримувати матеріальних переваг і додаткових коштів і зв’язку із своїм становищем в цій організації, крім тих, передбачені Законом. Тому з цього випливає висновок, що учасники не мають матеріальних переваг чи прибутку.
Україна має багаті історичні традиції у сфері благодійництва та меценатства. На весь світ звучали імена відомих українських меценатів та промисловців Терещенків, Ханенків, Бродських, Галаганів, Любомирських… Зокрема славетна династія Терещенків залишила нащадкам храми, медичні установи, громадські споруди в різних містах України.
За підрахунками вчених Україна займає достатньо високе місце серед країн, з найбільшою кількістю благодійних організацій, об’єднань.

В Україні успішно діють наступні благодійні організації:

Міжнародний благодійний фонд «Ейдос». Мета:: надання фінансової допомоги молодим митцям та їхнім перспективним ідеям, які відображають найважливіші аспекти суспільного життя художньо-мистецькими засобами.
Незалежна, неурядова, соціальна благодійна організація СОС Дитячі містечка. Мета: захист дітей, що залишилися без батьківської опіки, захист їхніх прав та інтересів, сприяння розвитку цих дітей.
Всеукраїнський благодійний фонд «Ініціатива заради майбутнього». Мета: реалізація культурологічних та освітніх проектів й програм в Україні.
Незалежна, неурядова, неприбуткова, неполітична благодійна організація «Шлях до майбутнього». Мета: здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих осіб.
Благодійний проект «Діти плюс». Мета: забезпечення тривалої підтримки ВІЛ-позитивних дітей-сиріт та дітей, вражених епідемією ВІЛ/СНІДу.
Благодійна  організація «Обдаровані діти – майбутнє України». Мета: пошук та заохочення розвитку талановитих дітей та молоді, підтримка їх.
  Динаміка статистичних показників кількості благодійних організацій за 2008-2013 достатньо швидко зростає. Це підтверджує думку про популяризацію благодійних організацій серед урбаністичного населення. Перелік благодійних організацій в Україні є не повний, очевидно, що благодійні напрями мають велике значення. Незважаючи на те, що напрями та мета організацій дещо різняться між собою (дехто займається хворими дітьми, дехто талановитою молоддю, а інший – жертвами природних катаклізм), головна мета в них одна: безкорислива допомога іншим. Це дуже важливо, а особливо в наш час, коли всі кудись завжди спішать і не помічають людей, яким дійсно потрібна допомога. На мою думку, благодійність – ідеал милосердя та гуманізму.
Правові та економічні чинники ефективності благодійної діяльності
Значною мірою виникає необхідність у підвищенні ролі громадських організацій у розвитку вітчизняних благодійних тенденцій і безпосередньо участі бізнесу в створення таких організацій. Адже ніколи і ніяка влада не зможе заповнити всі ніші в суспільстві та вирішити абсолютно всі соціальні проблеми громадян. Підвищення ефективності благодійництва потребує того, щоб на зміну  розрізненим і не скоординованим діям держави, бізнесу, суспільства і благодійних організацій повинна прийти сформована комплексна і цілеспрямована система дій при активній взаємодії цих регуляторів. У процес розвитку соціальної сфери має бути включена чітко сформульована і зрозуміла суспільству ефективна система управління регуляторами розвитку благодійництва і благодійної діяльності в Україні, з багатьма факторами, що впливають один на одного. Ця система має охоплювати тривалий період та бути орієнтованою на вмонтування благодійництва і благодійної діяльності в соціальну політику держави. За цих умов, взаємодія держави, бізнесу і суспільства, від імені яких діють фонди та організації благодійності (ФОБ) є наріжним каменем у розробці ефективного механізму управління благодійною діяльністю в Україні. До регуляторів благодійництва в Україні відносять: державу, бізнес-структури, ФОБ.
Правові та економічні чинники ефективності благодійної діяльності. Термін «ефективний» тлумачиться як такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект або викликає ефект. Переважна більшість авторів ефективною вважає діяльність, яка найбільше наближує свої результати до бажаної мети. Ефективність благодійної діяльності залежить від обраного державою стратегічного курсу, її фінансової політики та, відповідно, її складових (соціальної, фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, митної) і нормативно-правового забезпечення.
На мій погляд, можна виокремити три групи взаємообумовлених чинників ефективності благодійної організації:
1.Загальносистемні чинники, що визначають передумови ефективного функціонування благодійної організації, до яких належать ступінь реалізації принципів благодійної організації, організаційна культура, обґрунтованість системи відбору й оцінки організаційних рішень;
2.Чинники управління розвитком благодійної організації – наявність програми розвитку організації, забезпеченість ресурсами;
3.Зовнішні чинники, зумовлені вимогами зовнішнього середовища (стан законодавства, фінансова політика та її складові тощо).
Отже, чинниками ефективної діяльності благодійних організацій є чинники внутрішнього та зовнішнього середовища. До чинників зовнішнього середовища можна віднести стан законодавства, що безпосередньо та опосередковано регулює цей вид діяльності, а також фінансову політику держави. Дослідження сутності фінансової політики та її впливу на ефективність благодійної діяльності не можливе без дослідження її складової – соціальної політики.
Важливе значення для піднесення суспільного добробуту має діалектичний взаємозв’язок фінансової та соціальної політики.. Він знаходить  конкретний прояв у двох визначальних моментах:
1.Фінансова політика має кінцевою метою фінансове забезпечення матеріальних та духовних благ, як важливої умови зростання добробуту населення;
2.Соціальна політика пов’язана з впливом на відносини між людьми,що виникають у процесі використанню ними матеріальних та духовних благ, тобто використання ними умов життя й усебічного вдосконалення ними умов життя й усебічного вдосконалення членів суспільства, виходячи з принципу соціальної справедливості
Виходячи з цього, можна визначити, що фінансова політика благодійних організацій – система заходів і методів, які використовуються для фінансового забезпечення благодійної діяльності та досягнення благодійної мети. Складові фінансової політики благодійних організацій:
Політика формування благодійних коштів;
Емісійна політика (випуск благодійних лотерей);
Політика у сфері управління благодійними ресурсами.
Принципи благодійної діяльності є основою практичної діяльності доброчинної організацій. Шляхом дотримання принципів досягається адекватний стан внутрішнього і зовнішнього середовища організації.  Програма розвитку виконує функції планування, контролю і регулювання благодійної діяльності. Від того, наскільки досконалими є методи планування та управління процесами розвиту організації, обґрунтовані напрями благодійної організації та чітко сформульовані цілі, неабияк залежить ефективність цього виду діяльності.
     Ефективність благодійної діяльності може оцінюватися на рівні різних соціальних груп, і критерії її вимірювання для них різні. Не викликає сумніву також факт, що критерії ефективності завжди відображають цінності тих, хто оцінює - будь то пересічні громадяни, журналісти, політики чи науковці. Кожна з цих груп висуває дещо різні критерії ефективності. Так, наприклад, науковці фокусують увагу на процесуальних індикаторах ефективності, а політики – на результатах діяльності.
     На мою думку, найкращою моделлю для вибору критеріїв ефективності є теорія       Т. Парсонса, згідно з якою життєдіяльність соціальної системи залежить від успішності виконання нею чотирьох функцій, котрі можуть вважатися цілями її діяльності:
1. Адаптації;
2. Досягнення цілей;
3. Інтеграції;
4. Підтримання цінностей.
 Тому критерії їхньої ефективності мають визначатися з огляду на це. До таких комплексних критеріїв доцільно віднести: ступінь узгодженості основних напрямів діяльності з іншими елементами соціального життя, внутрішню несуперечливість й позитивність наслідків цієї діяльності для всіх соціальних груп населення. Якісний рівень надання відповідних послуг.
    Ефективність благодійної діяльності можна розуміти як ступінь задоволеності суспільства результатами цього виду діяльності та розглядати її крізь систему цінностей, що відповідають потребам суспільного життя. У результаті еволюційного розвитку роль благодійних організацій підвищується, бо вони відповідають суспільним потребам. Український учений В.Косинський наголошував, що ті інститути суспільного життя, які не мають під собою фундаменту суспільних потреб та сил, змиваються історичною течією. Тривала історія існування благодійних  організацій є свідченням ефективності їхньої діяльності для розвитку суспільства.
        Першочерговим завданням фінансової політики нині є здійснення цілеспрямованих заходів із використанням різноманітних фінансових інструментів задля забезпечення суспільного  добробуту її громадян:
1. Забезпечення умов для максимальної мобілізації фінансових ресурсів за рахунок різних джерел;
2. Сприяння розвитку благодійної діяльності з метою збільшення надходжень від цієї діяльності в державні цільові фонди;
3. Підвищення ефективності використання матеріальних благодійних ресурсів закладами соціально-культурної (бюджетної) сфери;
4. Забезпечення зростання соціальних гарантій та підвищення рівня життя громадян.
   Результативність фінансової політики багато в чому залежить від того, якою мірою органи державного управління дотримуються й адміністративних цінностей, притаманних демократичним устроям, а також від якості аналізу проблеми й розроблених альтернатив.
   Тому цілком логічним  і виправданим є залучення громадськості до процесу вироблення фінансової політики. Особливо це стосується такого потенціалу, як благодійні організації.

Критерії оцінки благодійності громадскістю:

Законодавство не встановлює чітких вимог щодо звітності благодійних організацій та її оприлюднення. Можливо, потрібно запровадити публікацію звітності у ЗМІ та на офіційних сайтах.
Показувати успішне розв׳язання місцевих проблем (“реальні історії” та “історії успіху”).
Цільове використання коштів.
Кількість залучених ресурсів.
Прозорість і своєчасність звітів благодійних організацій.
Ефективність благодійності тісно пов’язана   з існуванням церкви. Основна місія церкви – проповідування про спасіння, благодійність і милосердя. Церква, проповідуючи про Боже милосердя, з одного боку є ініціатором благодійництва у суспільстві, а з іншого – сама є отримувачем благодійних коштів, бо живе на пожертви вірних. І по-третє, вона сама безпосередньо займається благодійною діяльністю
   Церква буде займатися соціальною робото у тих сферах, де вона може зробити це ефективніше, застосовуючи власні ресурси як більш гнучка структура, яка пов’язана з місцевою громадою. Там, де Церква є душею місцевої громади – ефективність соціальної роботи зростає у рази .
У своїй роботі я розглянула основні засади благодійництва, розкрила суть питання роботи благодійної організація. Крім цього я описала економічні та соціальні чинники ефективності роботи благодійництва, які суттєво впливають на загальну картину сучасного взаємозв’язку між суспільством та благодійною організацією.
  Отже, ефективність діяльності благодійної організації – це її властивість, пов’язана зі здатністю організації формувати свої цілі з урахуванням зовнішніх і внутрішніх умов функціонування та досягати необхідного результату шляхом використання соціально схвалених засобів. Підсумовуючи, необхідно зазначити, що благодійність потрібно розглядати як складову фінансової політики та політики соціального зростання.
     Добровільно формовані громадські інститути, зокрема благодійні організації, діють на самоврядних засадах, служать інтересам усього суспільства, а їхня діяльність ґрунтується на вимогах закону, який визначає межі втручання держави. На мою думку, фінансова політика держави та благодійні організації в основній своїй суті повинні збігатися, бо одна й друга мають спрямовуватися на досягнення суспільного благополуччя. Сьогодні потрібно усвідомити, що для досягнення найбільшої соціально-економічної ефективності необхідно добиватися збігу  інтересів держави та громадськості.
Тому, на мій погляд, гармонізувати ситуацію в суспільстві, відновити принципи солідарності між державою та членами суспільства можуть благодійні організації, які своїм прикладом мають спонукати  до створення національного багатства, а в окремих випадках – до його добровільного повернення. Водночас досвід фінансової діяльності благодійних об’єднань засвідчує необхідність провадження виваженої грошової політики сучасними благодійними організаціями, яка є важливим чинником їх подальшого існування. В Україні необхідно сформувати міцну законодавчу базу для розвитку благодійних організацій, адже вони виконують вагомі соціальні функції і є важливим чинником розвитку суспільства. Благодійництво завжди потребує партнерської підтримки і участі некомерційних організацій.




Пам`ятки минулого Любомля

Згідно з висновками, зробленими на підставі знахідок археологічних розкопок, городище на місці Любомля виникло близько чотирьох тисяч років тому. Вся площа городища займала близько чотирьох гектарів. Попри те, що в наш час городище повністю розоране, контури його валів і ровів прослідковуються майже повністю. Перша писемна згадка про місто належить 1287 року. Цим роком в Іпатіївському літописі датуються такі слова волинського князя Володимира Васильковича: «Хотів би я доїхати до Любомля, бо досадила мені погань ся, а я чоловік єсмь недужий». У 1288 році в Любомлі, це було його улюблене місто, Володимир Василькович помирає. За його князювання місто стало відомим ремісничим центром. В 1280-х роках (у 1264 році) князем була побудована мурована церква св. Георгія, яка стоїть й понині. Василькович був великим книжником. На той час в місті була одна з найбільших бібліотек богослужбових книг. Слід відзначити, що одна із частин Галицько-Волинського літопису писалась саме в Любомлі. У зв'язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали, Галицько-Волинське князівство наприкінці ХІІІ на початку XIV століття занепадає. Воно стає предметом тривалої і запеклої боротьби між Польщею і Литвою. У результаті чого галицьку землю захоплюють польські феодали, а Волинь разом з Любомлем у 1340 році — литовські. Після Люблінської унії 1569 року місто загарбала шляхетська Польща. У 1392 році в Любомлі перебував польський король Владислав Ягайло. Місто йому так сподобалось, що на згадку, у 1412 році, він побудував костел Святої Трійці, який зберігся до наших днів. Близько 1431 р. (зразу після смерті князя Федора Ольгердовича місто увійшло до складу Польського королівства. У 1510 році в місті була збудована велична синагога. Єврейська громада в Любомлі була чисельною і вважалась однією з найстаріших в Україні. У 70-х роках відзначалось 600-ліття Любомльської єврейської громади і випущено об'ємну книгу про Любомль. У  1541 році місто отримало Магдебурзьке право, проте воно було тут обмежене, магнати, що хазяйнували в місті, мало зважали на його жителів. У 1569 році Любомль, котрий був власністю короля Сигізмунда ІІІ, відданий, як частина посагу, його доньці. Після Люблінської унії в 1569 році Любомль, як і все Любомльське староство не був включений в новоутворене Волинське воєводство, а увійшов до складу Хомської землі. Мешканці міста брали активну участь у визвольній війні українського народу в 1648–1654 рр. проти шляхетського гноблення. Проте після визвольної війни Любомль залишився під владою Польщі. В 1659 р. місто дістав у володіння гетьман України Іван Виговський. До історії міста також причетний Павло Тетеря, котрий у 1660 р. займав у ньому посаду адміністратора. У1671 р. за рішенням польського сейму Любомльське староство було передане Міхалу Вишневецькому, великому коронному гетьману Польщі, як компенсація за збитки, яких він зазнав у визвольній війні. Міщани зазнавали національного і релігійного гніту, платили полякам величезні податки. Утисків зазнавала й православна віра. У 1729 р. в місті трапилась жахлива пожежа, яка розпочалась в єврейській частині. Після пожежі вціліли тільки кам'яні будівлі. У 1768 році Любомль стає володінням великого польського магната, гетьмана Польщі, графа Францішека Ксаверія Браницького в якості подарунку за врятоване на сеймовому засіданні 1762 року життя майбутнього короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського. У 1782 році граф Браницький будує в місті величезний палац, але, на жаль, на сьогоднішній день збереглася лише його частина. Браницькі нещадно експлуатували міщан, збирали податки в чотири рази більші передбачених. Окрім того, поводились з людьми як з кріпаками, котрі не мали власних імен і жили під відповідними номерами. Бургомістри Любомля організували бунт і подали скаргу до намісника царя в Варшаві, великого князя Костянтина Павловича. Рішенням суду волю міщанам було повернуто. Стрімко розвиваються події після третього поділу Польщі. В результаті затяжних військових дій, котрі розпочались саме з Любомля, в 1795 році Західна Волинь, і Любомль в тому числі, увійшли до складу Росії. Це мало для міста велике прогресивне значення. Населення визволилось від польсько-шляхетського панування і возз'єдналось з Україною. Любомль став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Під час Франко-російської війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ третьої російської армії генерала О. П. Тормасова, тут же протягом певного часу розміщувався і його штаб. Після закінчення війни Любомль понад чверть століття був власністю графа Браницького, йому належали пивоварний, цегельний, шкіряний заводи, трактир та з десяток корчем. Матеріальне, соціальне становища трудящих мас майже не змінилося. Царизм поширив на польську шляхту привілеї російського дворянства, визнав її право на всі земельні володіння. Наприкінці 30-х років XIX століття на 78 дворів припадало лише 266 десятин орної землі, в той час як за православними церквами Любомля було закріплено понад 225 десятин. У 1849 році царський уряд конфіскував володіння Браницьких. Після скасування кріпосницького права в кінці XIX на початку XX століття в Любомлі відбувається прискорений розвиток промисловості і торгівлі. У 1874 році тут було прокладено залізничну колію (Ковель—Мацеїв—Любомль) і побудовано станцію. В цей же час окрім пивоварного заводу, чотирьох шкіряних підприємств та млина запрацювали три потужні млини, лісопильний та винокурний заводи. З розвитком капіталізму Любомль став значним торговельним центром Західної Волині. Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення міста: в1860 році мешкало 2 784 осіб, в 1896 році 6 969. З осені 1915 року по серпень 1920 р. місто перебувало під владою окупаційних військ — німецьких, австро-угорських, польських. Економіка занепала, значна частина населення емігрувала в східні райони, населення міста зменшилось удвічі. Після Ризького мирного договору 1921 року Любомль опинився під владою Польщі. З 1939 року відійшов до УРСР у складі СРСР. Нацистський геноцид 1941-42 знищив єврейську громаду в Любомлі, було вбито майже всіх євреїв. Любомль — Моє серце пам'ятає  — американська документальна стрічка Айлін Дуглас і Рона Штейна випущена в 2003 році. Інтерв'ю, архівні фотографії та відеоматеріали фільму реконструює життя в Любомлі, одному з п'яти тисяч єврейських містечок Європи, які були знищені в результатіхолокосту. Фільм, досліджує життя центрально європейського єврейства, яке тепер назавжди втрачено. Збудована в радянський період адміністративна будівля — типовий проект, аналогічний до будівлі в Бучачі.
Додаткові дані про туристсько-краєзнавчий маршрут:
Тематика: архітектурні пам׳ятки м. Любомля;
Перелік екскурсійних об׳єктів:

Пам'ятки архітектури та містобудування національного значення        

Костел Святої Трійці
Рештки палацу Браницьких        
Церква святого Георгія                      

Пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення        

Дерев'яна  церква Різдва Пресвятої Богородиці

Пам'ятки археології національного значення

Городище “Замчище”
Вік учасників: учні 7-9 кл.
Сезонність: весна, літо, осінь
Вид пересування: автобусом, пішки                            
 Опис оглядово-пізнавальних об׳єктів на маршруті:
1. Косте́л Свято́ї Трі́йці — парафіяльний римо-католицький храм у місті Любомлі Волинської області України, найдавніша (серед збережених до нашого часу) римо-католицька культова споруда на Волині . Костел належить до Луцького деканату Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні. Перший костел у Любомлі був дерев'яним, збудував його король Владислав ІІ Ягайло у 1409 році на честь Святої Трійці. Вже в 1412 році замість дерев'яного Ягайло збудував новий мурований Троїцький костел в  готичному стилі. Костел неодноразово горів та перебудовувався. З 18 століття храм набув барокового вигляду і більше не перебудовувався, лише періодично проводились ремонти. Найбільших втрат костел зазнав у 1945-1980-тих роках. Протягом цього періоду було викрадено мідну бляху з покрівлі, розграбовано всі захоронення у підземеллі храму, розібрано бабинець і бічну каплицю, прибудовану до 500-річчя костелу, знищено фреску з розп'яттям у ніші на зовнішній стороні вівтаря. Усі книги та документація були спалені. Орган та вівтар були розбиті і знищені. Богослужіння відновлені з 1992 року.  Храм, споруджений у 1412 році, та дзвіниця, збудована у 1764 році, є пам'ятками архітектури та містобудування національного значення.
2. Рештки палацу Браницьких - у 1768 році граф Францішек Ксаверій Браницький отримав землі Любомльщини в подарунок за врятоване на сеймовому засіданні життя майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Магнат відразу взявся впорядковувати місцину. Тут до 1781 року він заклав велику резиденцію, що органічно вписалася у структуру історичного центру Любомля. У Ягелонській бібліотеці у місті Краків віднайдене зображення палацу в м. Любомлі, виконане в 1827 році Вілібальдом Ріхтером — художником, що перебував на службі у графа А. Потоцького. Як свідчить дослідження, малюнок є найбільш раннім і наразі єдиним зображенням Любомльського палацу. На основі цієї акварелі та друкованих матеріалів можна прослідкувати історію створення Любомльського палацово-паркового ансамблю. Це був багатооб'ємний палацовий корпус, який складався з чотирьох частин. Збереглось до наших часів тільки південне двохповерхове крило палацу. З північної сторони до нього примикав також двохповерховий, але трохи нижчий корпус. Припускають, що перший і другий призначались для прийому гостей та чисельного магнатського двору. Далі, у північному напрямку, фронт забудови продовжувала одноповерхова галерея (можна припустити, що тут містився зимовий сад або відбувалися бали). Корпус будівель завершувався головним палацовим корпусом (північне крило). Це ранньокласицистична будівля із слабо акцентованим центральним псевдоризалітом на головному фасаді, завершеним трикутним фронтоном. Фронт головного фасаду палацу був зорієнтований на центральну ринкову площу міста, створивши вісь «палац» — «замчище» — «ринок». На північ від палацу був закладений великий сад, обнесений кам'яною огорожею. Наприкінці 18 століття на території Польщі розгорілося повстання Тадеуша Костюшка. Це загальновідомий історичний факт. Однак не всі знають, що саме в Любомлі та поблизу містечка розгоралися важливі події, в результаті яких коронного гетьмана Браницького визнали зрадником. У 1794-му в двері маєтку постукали прихильники Костюшка. Немолодий Францішек Ксаверій, зіславшись на погане самопочуття, не пристав до повстанців. Однак його полк, незважаючи на волю пана, вчинив інакше. Старого графа арештували. Поки «зрадник» сидів у власному домі під вартою, любомльська земля пізнала чобіт Кутузова і Суворова. До самого міста славетні полководці, звісно, не навідалися… Не барська це справа — рятувати гетьмана та його володіння. За ґрати магнат не втрапив. Допомогли зв'язки його дружини Олександри Енгельгардт. Доживало подружжя у Білій Церкві. Однак прихильність до мальовничих краєвидів Волині передалася через покоління: від діда до онука. Ксаверій Браницький(1816—1879), названий на честь гетьмана, не раз бував у любомльському палаці й навіть зажив слави патріота. За підпільну діяльність Ксаверія-молодшого уряд царської Росії в 1849-му конфіскував маєток і землі. Дізнавшись про імперські наміри, власник дозволив місцевому люду «поласувати» панськими статками. Три дні поспіль мешканці виносили з палацу все, що душа бажала. Ера Браницьких на землях Любомльщини завершилася… В кінці 19 століття в палаці оселилася нова власниця — близька родичка російського письменника Івана Тургенєва. Згодом ця панянка поєднала своє життя із котримось із немісцевих землевласників і стала Каппіоні. Родинним гніздом росіянки та італійця маєток Браницьких був до 1939 року. «Совіти» поселили в графському будинку прикордонний загін. Вояки ж намагалися осучаснити будівлю, але лише порушили колись добротну систему гідроізоляції. У результаті — підвал, де Браницький облаштував практично ще один поверх, затопило водою. Допомогли й місцеві мешканці, котрі розібрали на цеглу майже всю споруду. Від 200-метрового розкішного палацу лишилося одне крило, довжина якого ледь сягає 40-ка м. У радянські часи тут розташовувалося і профтехучилище, і російська школа. В перші роки незалежності споруду планували віддати під місцевий краєзнавчий музей. Любомльські історики оббивали пороги міністерств, та не судилося. Згодом резиденцію Браницького передали відділу освіти і нині тут — Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ). Від колись пишного убранства маєтку графа і гетьмана мало що лишилося. Піденний флігель, який зостався, — скромна тінь палацу Браницького. Він цегляний, прямокутний в плані, двохповерховий, коридорної системи, з одним слабко виявленим в плані ризалітом і чотирьохколонним тосканським портиком на висоту одного поверху на західному фасаді. Внутрішнє планування — секційне і коридорне з двостороннім розміщенням кімнат.
3. Церква святого Георгія - будівництво церкви було розпочато на початку 1280-тих років за наказом князя Володимира Васильковича. Місце було вибране поряд із замчищем і князівським двором. Швидше за все, храм будував зодчий Олекса — видатний майстер, який побудував багато укріплених городів на замовлення волинських князів. Присвятили храм Святому Великомученику Георгію Побідоносцю — покровителю руських князів ще з часів  Володимира Великого. Адже якраз у Георгіївському монастирі у  Херсонесі був охрещений Володимир. Але на іконі, що прикрашала церкву, люди побачили не тільки героя-воїна, що вражає Змія, а й значно ближчу до себе людину — милого серцю хлібороба Юрія — покровителя худоби. І до сьогоднішнього дня живі обидві назви церкви: Георгіївська і Юріївська.
 4. Дерев'яна  церква Різдва Пресвятої Богородиці -   першу писемну згадку про церкву Різдва Богородиці в Любомлі маємо за 1510 рік. В той час вона входила до Холмської єпархії Любомльської протопопії. Відомостей, в який саме рік церква була насильно приєднана до унії, немає, але з документів видно, що цей процес пройшов тут дуже швидко. З того часу колишні православні церкви ставали все більш безправними, хоча їм обіцяли права на рівні з римо-католиками. Польська адміністрація робила наругу над православними храмами руками єврейських міщан і ксьондзів. Так, 14 квітня 1610 року священик любомльської Пречистенської церкви Іван Пісоцький скаржився на любомльських євреїв за те, що 10 квітня вони без будь-якого приводу напали на Пречистенську церкву, розбили шибки в двох вікнах, витоптали город. Не задовольнившись цим, євреї побили скаржника, нанісши йому рани на голові, спричинивши струс мозку. Також було побито та поранено його наймита, який копав на городі грядки. Останній був так побитий, що не зміг з'явитися в суд для огляду. На тих самих євреїв також приніс скаргу диякон Хведько, якому в тому ж випадку нанесли побої. У 1750 році на місці старої була побудована нова дерев'яна церква, повернута на схід, без кам'яного фундаменту, а на одних соснових підвалинах з тертого дерева. Церква була ошальована дошками, крита гонтами, а круглий купол посередині критий білою бляхою. Зверху стояв залізний позолочений хрест. Неподалік від церкви побудована дзвіниця з тертого дерева на дерев'яних підвалинах, яка також була крита гонтою. На дзвіниці було 4 дзвони. Після Третього поділу Польщі  Росія швидко розпочала навернення уніатів до православної віри. Вже у 1796 році церква і прихожани перейшлди в  православ'я  і підпорядковувались  Житомирській єпархії Волинської губернії, до другої частини благочиння Володимирського повіту. Всього було 1500 прихожан. Відомості про церкву за 1844 рік свідчать, що вона потребує ремонту, хоча дзвіниця ще міцна. Храм був достатньо забезпечений начинням. У другій половині 19 століття у Волинській єпархії розпочалося будівництво нових православних храмів. Церковна архітектура розвивалась на зразок російської культури, будувати храми в стилі місцевих традицій українського зодчества заборонялось. У 1880 році Волинським губернським церковно-будівельним комітетом і єпархіальним начальством було дано дозвіл на спорудження у місті Любомль нової церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Дерев'яний храм на кам'яному фундаменті разом з дзвіницею був побудований у 1884 році за кошти місцевих прихожан. Він являє собою типовий зразок "псевдоруського" стилю в монументальній дерев'яній архітектурі Волині. Уніфікований, який використовується у багатьох будівлях характер споруди пояснюється використаням при його будівництві типового проекту, що, безумовно, знижує історико-архітектурну цінність церкви. В 1898 році у цій церкві була охрещена майбутня відома акторка Наталія Ужвій. З кожним роком в приході збільшувалась кількість прихожан. Так, у 1901 році їх було 2006 осіб, а в 1911 році вже 2522 особи. У 1918 році в період австро-угорської окупації, Любомльський магістрат замовив в Празі серію марок з видами Любомля. На одній з них зображено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. В 1961 році церква була закрита радянською владою. Хрести на куполах були зрізані, дзвони віддали на переплавку. Спочатку у храмі планували відкрити краєзнавчий музей, але потім відкрили планетарій, який пропрацював кілька років. Пізніше там був клуб мисливців, прийом склопосуду. Більше 20 років церква стояла з відкритими дверима і руйнувалася. У 1989-1990 роках, коли минули атеїстичні часи, храм був відреставрований місцевими прихожанами, П.П.Сацюк власноруч виготовив з дерева добрий іконостас. 21 листопада 1990 року церква знову прийняла своїх прихожан. Тоді храм був освячений архієпископом Волинським і Луцьким Варфоломієм. В 1991 році настоятелем церкви Різдва Богородиці в Любомлі та благочинним Любомльської округи архієпископом Волинським і Луцьким Варфоломієм (нині — архієпископ Рівненський і Острозький) був призначений Василій Мельничук, який раніше був настоятелем Хресто-Воздвиженського храму с.Нудиже з обслуговуванням церкви Святого Апостола Луки в с.Городне. З нагоди 2000-ліття Різдва Христового біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці за кошти парафіян побудована мурована каплиця для освячення води, вона 14 січня 2000 року освячена архієпископом Володимир-Волинським і Ковельським Симеоном. По боках церкви є чотири могили священиків, на жаль, нащадки не зберегли їхні імена. При храмі діє недільна школа.  У 2010 році було оновлено розписи храму, також були пофарбовані куполи та зовнішні стіни церкви.
5. Городище “Замчище”-     пам'ятка археології національного значення в місті Любомль Волинської області. Городище розміщене в центральній частині міста. Має характерну стіжкову форму: діаметр круглого майданчика становить 60 м, висота над рівнем сучасної денної поверхні - 6 м. Ширина рову навколо городища - близько 20 м. На території городища знаходиться замкова гірка, насипана в XIV столітті на місці дитинця літописного Любомля 13 століття. Місцеві жителі називають пагорб "Фосія", від латинського слова "fossa", що прекладається як рів. Любомль неодноразово згадується у літописах, починаючи з 1287 р. Перша документальна згадка про замок в Любомлі датується 1392 роком. Тоді польський король Владислав Ягайло підписав в Любомльському замку документ про надання магдебурзького права місту Холму. Через те, що Ягайло неодноразово відвідувавЛюбомль, побудував в Любомлі в 1409 році дерев’яний костел Святої Трійці, а в 1412 році мурований, надав Любомлю привілеї, а можливо і магдебурзьке право, замкову гірку поляки називали Ягеллонською. Польські краєзнавці першої половини 20 століття вказують, що замок був дерев’яний і побудований сестрою короля Ягелло Олександрою. В науковій літературі неодноразово відзначалося, що городище є залишками давньоруського Любомля. Городище згадує у1901 р. В. Антонович, в 1958 р. обстежувалось Ю.Кухаренком, в 1963 р. - П.Раппопортом, розвідкові дослідження у 1993 р. та2001 р. провів С.Панишко. Прилегла територія до замку в 18 столітті носила назву "Підзамче". Останній раз згадується Любомльський замок під  1773 роком. Ймовірно, що придбавши в 1768 році Любомльське староство і побудувавши в 1780-х роках за замком свій палац, коронний гетьман, граф Францішек Ксаверій Браницький почав розбудовувати містечко. В нові плани не вписувалася стара Георгієвська і Михайлівська церкви, а також замок, який закривав палац із зазідного боку, і по його вказівці вони були розібрані в останній чверті 18 століття. На місці старої була збудована нова Георгієвська церква, а на місці Михайлівської церкви були побудовані торгові ряди, які оточували з півночі площу "Ринок". Пам'ятка зазнала суттєвих ушкоджень внаслідок будівельних робіт. В тілі насипу городища у XVII-XVIII ст. споруджено муроване підземелля, що складається з 6-ти кімнат. У 1960-х рр. на майданчику пам'ятки зведено меморіальний комплекс і підхід до нього. У 1963 р. під час досліджень П.Раппопорта виявлено залишки фундаментів мурованої споруди - будинку старости, побудованого у середині XVII ст. У 1658-1664 рр. тут перебував на посаді старости відомий політичний та військовій діяч Іван Виговський. В підземеллі замку на початку 20 століття євреї тримали худобу. В період війни 1941-1944 років німецька окупаційна влада ув’язнювала в підземеллі заарештованих і перші жертви були розстріляні на замковій гірці. Після війни там був склад прикордонного загону, а пізніше склад торгової бази. В 1925 (1923) році на замковій горі польська влада поставила мурований пам’ятник-обеліск в пам'ять битви під Грюнвальдом в 1410 році, адже за переказами і від Любомльського замку був загін в цій битві. В 30-х роках влада зробила із західного боку східці зі шпал до пам’ятника. З приходом радянської влади в 1939 році пам'ятник на гірці був розібраний. Пізніше, на початку 60-х років 20 століття із західної сторони був побудований дерев'яний міст. В 1967 році на місці польського пам'ятника відбулася урочиста закладка плити на пам'ятник борцям за радянську владу, а в 1968 році був поставлений гранітний обеліск. В 1970-х роках на верхній площадці гірки було відкрито Меморіал Слави і проведено перезахоронення воїнів Червоної Армії. Рішенням Волинського облвиконкому №360 від 04.08.1969 року замкову гірку як городище "Замчище" взято, як пам'ятку археології, під охорону держави під №183. За легендами із-під замкової гори йде підземний хід в південному напрямку.



Ковельська залізниця

На честь коваля — місто Ковель назвали.
Шляхи по землі розійшлись.
Про нього в Європі усі добре знали,
Та знають й тепер, як колись.
Бо Ковель — це вузол уже залізничний,
Шляхи в усі боки ведуть.
Є напрямок західний, східний, північний,
Й на південь прокладений путь.

      Історична доля міста багатогранна та складна. Одні міста живуть мирно і розквітають, інші палають в горнилі воєн, революцій. Окремі не витримують випробувань часом і зникають з лиця землі, залишаючись лише в пам`яті.
      Хочеться вийти із загадкових історичних лабіринтів простору й часу і сказати:
      - Ось тут суть істини, ось головне, що об`єднує минуле, сучасне і майбутнє.
      З різних сторін збігаються до Ковеля дороги.  Місто відкриває двері для всіх. Кожного подорожнього зустрічає і залізничний вокзал міста. В ньому об`єднались древня і нова історія, сучасне життя і мрії ковельчан.  Ковель – старовинне українське місто, яке розпочинає свою історію ще від початку IХ століття, коли тут було староруське поселення.  За давньою легендою першим поселенцем у тутешній  місцевості  був  вправний майстер – коваль, тому і село, де він жив назвали  Ковле. З часом це слово трансформувалось у сучасну назву міста.  Місто є одним із найбільших залізничних вузлів Західної України, який має вагоме стратегічне значення для України, з`єднуючи її з багатьма європейськими країнами. Також через Ковель проходять автошляхи  E373, E85 європейського значення та М07, М19 державного значення. Також у Ковелі знаходиться залізничний пункт контролю «Ковель» через державний кордон України та Республіки Білорусь.  
       Ідуть та ідуть від станції Ковель потяги до Києва, Москви, Бреста, Одеси, Львова, Варшави й інших міст Європи. Проносяться по просторах України, Росії, Польщі поїзди, серед яких є фірмові, з поетичними назвами - "Голубі озера", "Світязь", "Лісова пісня", прославляючи Ковель - місто залізничників і всю синьооку Волинь. На високому шпилі станції Ковель замість зірки з`явилася срібна підкова - символ щастя. І це не проста заміна символіки - це зримий вияв надії на краще майбутнє.
Додаткові дані про туристсько-краєзнавчий маршрут:
Тематика: залізниця м. Ковеля;
Перелік екскурсійних об׳єктів:
Залізничний вокзал
Паровоз
Пасажирське депо
Локомотивне депо
Вік учасників: учні 7-9 кл.
Сезонність: весна, літо, осінь.
Опис оглядово-пізнавальних об׳єктів на маршруті:
Восени 1939 року, коли Західна Волинь увійшла до складу СРСР, була сформована Ковельська залізниця. Разом з Львівською, Білостоцькою і Брест-Литовською вона розширила мережу сталевих магістралей Союзу.
      У якому стані вона була свідчить документ: "У нас в області є величезна магістраль - Ковельська дорога. Транспорт наш важливий в економічному і стратегічному відношенні. Але що польські власті зробили за 20 років? Все те, що було при царській Росії - дерев`яне, напівзруйноване імперіалістичною війною, так воно й стояло до наших часів. За короткий час наш уряд асигнував на транспорт 2250 тис.крб. І для культурно-побутових потреб залізничників - 1400 тисяч крб. Для дороги потрібно 15 тисяч кваліфікованих кадрів. З кадрами поки що не все гаразд, хоч партійною організацією проведено немало роботи для наведення порядку з кадрами. З потрібних 15 тисяч у нас є 12 тисяч. З них надісланих - 1485 та відібраних з місцевого населення - 11079 чоловік".
      А Ковельська дорога будувалася в XIX столітті. Царська Росія поступово наближалась до Європи. Ринкова круговерть, мов магнітом, затягувала економічні структури в загальний європейський процес. Традиційне російське бездоріжжя не давало змоги земельним магнатам заявити про себе у торгівлі з Заходом. Так, на початку 60-х років російський уряд під тиском обставин був вимушений розпочати інтенсивну розбудову залізниць. Передвісником майбутньої залізничної траси стало шосе, прокладене у 1857 році від Києва через Ковель до Бреста.
      У 1870 році виникло товариство Київсько-Брестської залізниці, якому видали концесію на будівництво. Однак справи йшли повільно і уряд вирішив втрутитись. 6 червня 1873 року 6 тис. акцій були продані варшавському банкіру І. Блюху.
      Нова енергія нових людей принесла бажаний результат- 15 серпня 1873 року по всій лінії довжиною 560 км було відкрито рух поїздів. Зрозуміло, що одна залізнична гілка не могла забезпечити стратегічних планів Імперії у західному регіоні. Тому в 1873 році розпочалась підготовка до будівництва нової колії. Товариство надвіслянських залізниць, отримавши концесію від уряду, в короткий строк побудувало 500 кілометрів залізниці Івангород-Холм-Ковель. Так, в 1877 році магістраль Варшава-Ковель зблизила Київ та інші міста центральної України із Заходом. Ковель із забутого провінційного міста волею долі перетворюється у важливий стратегічний залізничний вузол. Паралельно з мережею залізниць будуються об`єкти технічного забезпечення. У 1873 році починають діяти паровозне і вагонне депо. В тому ж році здається в експлуатацію станція Ковель. Нові ремонтно-експлуатаційні об`єкти вимагають підготовлених спеціалістів і нової інженерної думки. Нові залізниці стали важливими не тільки в економічному, але й у воєнно-стратегічному плані. В 1890 році від Ківерів проклали гілку до Луцька. Історія цієї будови курйозна І цікава. Влітку того ж року цар Олександр III, який перебував у місті під час військових маневрів, був здивований, що до повітового Луцька немає залізниці. Імператор наказав негайно виправити цей недолік. З Баранович викликали спецбатальйон для будівництва залізниці. На земельні роботи було мобілізовано місцевих селян. 11 верст колії побудували в найкоротший строк і 10 вересня 1890 року до Луцька застукотів по рейках перший потяг. В кінці XIX століття розпочинається складний процес одержавлення залізниці. Граф С. Віттте з успіхом проводить цю операцію - 1 січня 1895 року магістралі стали власністю держави. Поки велись суперечки в фінансових колах, пов`язані з одержавленням, Південно-Західна залізниця розробляє новий проект траси Київ-Сарни-Ковель через Волинське Полісся. Цей Богом обдарований чарівний край, мов лезом, розрізають сталеві рейки залізних магістралей. Саме вони втягують Поліщуків в технічну економіку і соціальну цивілізацію за зразком Європи. Київсько-Ковельська магістраль мала пройти поліськими хащами і болотами. 9 квітня 1899 року, прийнявши рішення про будівництво, кабмін Росії фінансує І виконує проект залізниці. Вже в листопаді від Києва, Ковеля, Сарн і Грибина (у міжріччі Горині) проведено вирубку лісу та розпочато будівництво. Розважливі Поліщуки з небажанням включались у процес будівництва. Тому доводилось використовувати найману робочу силу з віддалених промислових центрів. І хоч на шпали використовувався місцевий ліс, вартість дороги була досить дорогою - 62 975 крб. за версту. Для порівняння скажемо, що 1 км залізниці Ківерці-Луцьк коштував всього 13 тис. крб.
      Незважаючи на труднощі будівництва, рух поїздів з Ковеля до Києва був відкритий 10 березня 1902 року. Військо-стратегічні плани Росії вимагали розширення залізничної мережі біля західних кордонів імперії. У 1905 році було побудовано цех підйомного ремонту, розширено майстерні. Паровоз на ремонті перебував усього 5 днів.
      У 1908 році нова гілка лягає на карту Волині. Після анексії Австрією Боснії-Герцоговини була споруджена залізниця Ковель-Володимир-Волинський, яка експлуатувалася військовими силами. Отже, на початку XX століття від Ковеля залізничні колії відходили п`ятьма променями - на Брест, Київ, Володимир-Волинський, Холм і Здолбунів. У місті швидко розвиваються промисловість, торгівля. З лівого берега річки Турії ковельчани переміщуються на правий і починають забудову другого Ковеля. На залізничних підприємствах працює близько 4 тисяч робітників, що складає майже 12% мешканців міста. Разом з тим, промисловий Ковель втягується в революційні процеси. В 1905 році застрайкували залізничники. Як доповідав ковельський повітовий урядник, у жовтні було призупинено рух поїздів до Києва і припинено всі роботи. 14 грудня на залізниці Ковель-Сарни були розкручені рейки і потяг №5 зійшов з колії. За допомогою військових порядок на залізниці було відновлено. Будівництво не припинялося, з`являються віадук ("висячий міст"), станція Голоби, залізничний вокзал, технічні і виробничі споруди паровозного і вагонного депо. Станція Ковель була серед шести найкращих у тодішній Росії. Мирні економічні артерії сприяли розвитку царської Росії. Але через кілька років земля Волині здригнулась від вибухів снарядів і бомб Першої світової війни. З центру України понеслись ешелони з військовими і зброєю.
      Після запеклих боїв, у серпні 1915 року, Волинь скуповує австро-угорська армія. Нові загарбники негайно прилучаються до залізничного будівництва. Виключно з метою вивозу добротної поліської деревини в 1916 році побудовано 56 км колії до Каменя-Каширського. В цей час залізничні об`єкти, розміщені в Ковелі, використовуються в основному у воєнних цілях. Не оминуло місто спалахи революції і громадянської війни. У 1920 році свою героїчну сторінку в боротьбі з поляками вписали бронепоїзд "Комунар", ремонтники паровозного депо й інші.
      У міжвоєнний період Польща бачить Волинь як сировинний придаток до Келецько-Радомського промислового району, що формувався між Краковом і Варшавою. Рад омські й залізниці, куди входили ковельські магістралі, надавалось особливе значення. Польща, як і Росія, розуміла важливість Ковеля і залізниці в своєму східному регіоні -як у військово-стратегічному, так і економічному аспектах. Історія на своїх скрижалях відображає не тільки минуле. Вона торує свої, лише їй відомі шляхи до перемог або поразок. Пройшовши складні лабіринти, доля раптом виводить цілі народи та держави на нові шляхи розвитку і життя.
      У 1939-1941 роках діє потужна ковельська залізниця, сформована на основі Радомської мережі. Яку увагу приділяла Компартія і радянський уряд Ковелю і залізниці, ми вже знаємо. Після мирного життя ковельчани, як й інші мешканці волинських міст, першими потрапляють у м`ясорубку Другої світової війни. Лінії Ковель-Здолбунів і Ковель-Сарни перетворились на стратегічні між рейхом та східним фронтом. Коли в 1942 році на Волзі вирішувалась доля всієї війни, партизанські групи паралізували рух на лініях в бік Сарн і Здолбунова. Операція "Сарненський хрест" була успішною -15 діб німці не могли налагодити роботу залізничного вузла і переправляти техніку, боєприпаси та живу силу на схід.
      Фашисти використовували залізницю також для перевезення награбованого майна і робочої сили до Німеччини. Після жорстоких боїв за визволення Ковеля об`єкти залізниці були поруйновані вщент. Титанічними зусиллями ковельчани за короткий термін відновили роботу вузла. До цих робіт були залучені спеціалізовані загони будівельників.
      У 1953 році Міністерство шляхів сполучення провело укрупнення залізниць. Ковельська залізниця, що складалася з Ковельського, Сарненського і Здолбунівського відділків, увійшла до складу Львівської, яка почала обслуговувати всі західні області України.
      У післявоєнний період відбудовано вокзал, який є гордістю ковельчан. Створена потужна ремонтна база на основі локомотивного та вагонного депо. Функціонує розвинута соціально-побутова сфера. Більше третини ковельчан так чи інакше пов`язані із залізницею. Чимало славних сторінок вписали в історію Волині та України ковельські залізничники і на сучасному етапі.
      У 1960-х роках у вагонному депо Ковель вперше була створена конвеєрна система ремонту піввагонів. У 1970-х роках з Ковеля на Здолбунів пішли великовантажні потяги, які були одними з перших в Україні. Для багатьох підприємств часи перебудови створили неабиякі труднощі в роботі, а для окремих і повну зупинку. Не так діють залізничники. У 1993 році начальником вагонного депо призначено О. Стречена - молодого і активного спеціаліста. Саме під його керівництвом швидко і якісно проведено реконструкцію. Без державних субсидій, без допомоги ззовні депо перейшло на нові технології. Ремонт вагонів подешевшав на 25-30%. У 1994 році з конвеєра вийшло 278 добре відремонтованих вагонів. У 1873 році на цьому підприємстві працювало всього 100 чоловік, в 30-х роках - 120, під час німецької окупації - 150, сьогодні - більше тисячі.
      130 років - такий вік локомотивного депо, яке завжди було гордістю ковельчан і самих залізничників.
      1965 року залізниця переходить на тепловозну тягу.
     Реконструкцію депо здійснило успішно - в 1971 році всі паровози стали на запасну колію.    Незалежна Україна поставила перед залізничникам важливі і надзвичайно складні завдання - потяги з вантажами мають йти з Києва найкоротшим шляхом до Варшави і Німеччини через Ягодин. Тут проявив залізну хватку начальник Львівської залізниці Кірпа. Саме він мобілізував усі людські і матеріальні ресурси на будівництво Ягодинського пункту по перестановці вагонів.
      Великомасштабний об`єкт за звичайних умов мав будуватися більше 2 років. Враховуючи інфляцію і важливість об`єкту для держави, Георгій Кірпа поставив завдання спорудити його за півроку! Освоїти було необхідно 400 мільярдів крб. капіталовкладень. Основний тягар важливої будови взяли на себе ковельські залізничники. 25 травня 1995 року на закінченому об`єкті з великим успіхом Будівельників вітав Надзвичайний і Повноважний посол України в Польщі П. Сардачук. Це була трудова перемога всієї України.
      Сьогоднішній ковельський вузол є досить потужним. Сучасна станція Ковель, дистанція колії, вузол сигналізації і зв`язку, вагонне депо, мостопоїзд, пасажирське та локомотивне депо - це неповний перелік високомеханізованих підприємств. Крім цього, залізничники мають свою лікарню, ВРП, дитячі садки, базу відпочинку, великий житловий фонд...
       Пам’ятник « Паровоз»  відкрито  у  Всесоюзний  день  залізничника   5 серпня 1984 року. На пам’ятнику була меморіальна дошка: «В честь мужества и героизма железнодорожников г. Ковеля, проявленных в период установления Советской власти, борьбы с немецко-фашистскими оккупантами, восстановления народного хозяйства. Август 1984 г.» На постамент поблизу залізничного вокзалу старий Су -253-25 заїхав своїм ходом. У свій час паровоз-пам'ятник увіковічнив бойові та трудові звитяги залізничників в історії Ковеля. В локомотивному депо Ковель до своєї історії ставляться шанобливо.  Локомотив-пенсіонер на постаменті — одна з історичних пам'яток Ковеля, яка в будь-яку пору року приваблює туристів.      
      Пасажирське вагонне депо “Ковель” — одне з найбільших підприємств не лише місцевого залізничного вузла, а й області. Саме від роботи ковельських вагонників багато в чому залежить безпека та комфорт пасажирів приміських та фірмових поїздів. За підсумками роботи у 2013 році пасажирське вагонне депо “Ковель” визнали кращим у галузевому змаганні трудових колективів “Укрзалізниці”.
       Бути першими серед більш як тисячі підприємств “Укрзалізниці” - важко. Але почесно. З 2000-го року колектив пасажирського вагонного депо “Ковель” виборов 14 дипломів у галузевих змаганнях. Для багаторічного керманича підприємства Олександра Стречена ці відзнаки - не просто настінна декорація, а, перш за все, професійне визнання колективу. За підсумками роботи в минулому році ковельські вагонники повернули собі й перехідний прапор переможця галузевих змагань “Укрзалізниці”.
  “Всі планові завдання ми виконали. Об'єми робіт в порівнянні з 2012 роком у нас збільшилися майже в 1,5 рази. Приємно те, що ми зберегли колектив і працюємо на перспективу...”, - говорить Начальник пасажирського вагонного депо “Ковель” Олександр Стречен.
  За минулий рік у вагонному депо 187 вагонів оновлено деповським ремонтом. Ще 53 вагони залізничники відремонтували за технологіями капітального ремонту. В цехах депо своїми силами виготовляють понад 500 найменувань деталей та запчастин, потрібних вагонникам у роботі.
  “Депо виконує всі види ремонту: деповський, капітальний ремонт 1-го та 2-го об'єму, капітально-відновлювальний ремонт вагонів. В цехах депо ми виготовляємо деталі з гуми, пластмаси, дерева, металу. Нам потрібна лише сировина. А вже самі деталі та елементи вагонів - такі як вікна, сидіння, ми виготовляємо своїми силами”, - розповідаю Заступник начальника пасажирського вагонного депо “Ковель” Микола Панченко.
  Переважна більшість рухомого складу на залізниці потребує оновлення. Тому роботи в ковельських вагонників вистачає. На станції Ковель формується міждержавний поїзд “Волинь”, який курсує на Москву. Є пряме сполучення з Києвом, Одесою та Сімферополем. На новий сезон літніх перевезень в депо планують і запуск нового поїзда за маршрутом Ковель-Миколаїв-Херсон.
  “За 23 роки у нас не звільнили жодної людини в зв'язку зі скороченням штатної чисельності працівників. Колектив є і буде. І та робота, яку ми робимо, потрібна для всіх жителів України...”, - говорить Олександр Стречен
  Підприємство, на якому трудиться 1,5 тисячі залізничників, минулого року отримало понад 7 млн. 200 тисяч гривень прибутку. Професійний досвід працівників у депо вміло поєднують з творчим новаторством молоді. В колективі впевнені: минулорічна перемога в трудовому суперництві колективів “Укрзалізниці” — далеко не остання в історії підприємства.
Локомотивне депо було засноване в 1873 році Києво-Брестською залізницею. Всі пошукові роботи почалися в 1870 році і закінчились в 1873 р. Рух поїздів по ст. Ковель почався 15 серпня 1873 року. В 1876 р. постало питання загальної експлуатації Привіслянської залізниці (Польща) і ст.Ковель Києво-Брестської залізниці. В 1876 р. депо Ковель отримало 1-й клас майстерності, депо довжиною 36 м, а для паровозів було відбудовано приміщення на 12 паровозів. В той же час депо обслуговували паровози іноземних фірм. Почалася Велика Вітчизняна війна. Останнім паровозом покинули Ковель начальник паровозної служби  Баликов І. С., начальник депо Брусенцов М. П., чергові по депо Кочкін Г. С., Мазурчук М. І.  Під час Великої Вітчизняної війни в депо базувалися бронепоїзди і 32 колона (це 16 паровозів з колонами). Після Великої Вітчизняної війни депо було повністю зруйноване, почався період відбудови і друге відродження депо. Під час керування депо начальником Тараканом М. Г. були проведені великі роботи по реконструкції і поліпшенні умов праці.  До 25-річчя визволення міста Ковель, в 1969 році був заснований меморіальний комплекс бойової і трудової слави.   До 100-річчя заснування депо був відкритий музей. В музеї маємо біля тисячі експонатів. На 17 планшетах відображено весь розвиток депо з 1873 року по даний час.
      Паровозний парк тої пори і ремонтні майстерні з часом були переведені на більш потужні серії паровозів. Такі як: Ов, Щ, Эр, С, Су, П-36, Л та інші. В 1961 році депо перейшло на тепловозну тягу. Серії: ВМЭ, ЧМЕЭ, ТЭ-2, М62, 2М62. В 1970 році почався рух приміських поїздів дизелями ДІ. В 2001 році пройшла реконструкція станції і депо.    Перехід на електричну тягу.  В музеї маємо експонати: Карта-схема Ковельського вузла, планшет бронепоїздів, Кузьма Мінін, Ілля Муромець, котрі базувались в депо. Карта-схема Сталінградської битви, барельєфи Тараса Шевченка і Лесі Українки, а також державну символіку України, моделі паровозів Су 253-25, котрий стоїть на вічній стоянці привокзальної площі. Фотокартки 24 серій паровозів, котрі мають велике історичне значення для нашої молоді. 4 фотоальбоми працівників-ветеранів локомотивного депо. Габліота відображає наші залізничні регалії і знаки. З 1969 р. по 1973 р. виконували велику ремонтну програму для Чехії, Польщі, Угорщини. Спортивну славу депо показують численні кубки та вимпели.  Частими гостями музею бувають школярі нашого міста, гімназії, медичного училища, а також делег
 Довідкова інформація:                                                                                                          
 Режим роботи екскурсійних об׳єктів:
Вокзал станції Ковель-цілодобово;
Пам’ятник «Паровоз»-цілодобово;
Пасажирське та локомотивне депо- 8-18 год.
Заклади харчування:
Кафе «Наше місто» (11-24 год)  вул.Залізнична , буд.3;
Кафе «Затишок»  (10-24 год) бульвар Лесі Українки, буд. 33.

Церква Воскресіння Словущеє

"Шануй батьків своїх - і довговічним будеш ти на землі" - мудро говорить заповідь Господня. Чи ж будемо ми довговічними, якщо забудемо те, що зробили для нас наші діди-прадіди? Адже їм ми зобов′язані своєю появою на світ майже так само, як і рідним батькам. 
Наші далекі попередники обживали і доглядали цю землю, захищали її від ворогів, котрих чимало побувало в багатостраждальній Україні. Вони своєю тяжкою працею, потом і кров′ю робили все, що вміли і могли, щоб нам, їхнім нащадкам, жилося хоч трохи краще, ніж їм. Нелегким було їх життя. І лише православна віра не давали нашому предкові зачерствіти душею і зберігати в ньому людину. Православна віра надавала духовної наснаги нелегкому життю наших далеких і близьких предків. 
Одним з матеріальних виявів людської віри є Храм Божий. В ньому прадіди возносили молитву Всевишньому і рятували свої душі від спокус цього світу. В ті далекі часи Церква наповнювала не лише духовну, але й інтелектуальну сферу життя людини. Саме в храмі могли почути зміст численних розпоряджень, інформацію про події у державі та світі. Священники пояснювали в церквах суть державних реформ, розповідали про новинки науки і техніки, закликали берегти природу і пояснювали правила поведінки під час епідемій. Саме при храмі велася і значна частина офіційної документації, яка тепер виступає важливим джерелом історії кожного села та міста. Храм у тогочасному світі був осередком і духовного, і громадського життя.
Сьогодні наша країна перебуває на шляху державного та духовного відродження. До нас знову вертається той стиль життя, котрий був рідним для багатьох поколінь наших предків з часів  князя Володимира. Особливо важлива роль у становленні нашої національної ментальності належить Православ′ю, з яким уже понад тисячу років пов′язані найважливіші культурні надбання українського народу. Немає на нашій землі міста чи села, де б Православна віра не надавала духовної наснаги нелегкому життю наших предків. Зараз в Україні відроджуються Божі храми, в містах і селах будуються нові церкви.
Для жителів мікрорайону «Сільмаш» нашого міста новозбудована церква Воскресіння Словущеє стала осередком відродження вікових моральних та духовних цінностей українців.
Українська православна церква нині знаходиться на вулиці Тараса Боровця 5. Громада храму заснована 23 червня 1999 року. Перша Божественна літургія  відбулася 24 липня 1999 року в тимчасовому храмі, пристосованого в приміщені бувшого дитячого садочка. 
   Храм носить назву Воскресіння Словущеє на честь Оновлення храму Воскресіння Христового в Єрусалимі (інша назва — Воскресіння словущеє) — православне свято, що відзначається 26 вересня (13 вересня за старим стилем). Встановлений у пам'ять завершення будівництва і освячення Храму Воскресіння Христового, більш відомого нині як  Храм Гробу Господнього. Передує святу Воздвиження Хреста Господнього  (27 вересня), хоча присвячений події, що сталася через десять років. На початку IV століття Оленою, матір'ю імператора Костянтина І, в Єрусалимі було знайдено місце, де в I столітті був розп'ятий Ісус Христос . За наказом імператора на цьому місці було розпочато зведення церкви. У 335 році роботи були завершені. У цьому ж році проходив перший тирский собор, учасники якого були запрошені на освячення новозбудованого храму. Зазначена подія відбулося 13 вересня 335 року. На згадку про це було встановлено церковне свято. У Росії свято отримало друге іменування — Воскресіння Словущеє. Словущеє — так зване. Це відрізняє свято від головного свята в християнстві — Воскресіння Христового (Пасхи). Численні Воскресенські храми в Росії і Україні присвячені саме святу Оновлення Храму, так як за православними уявленнями ніяка церква, крім Храму Гробу Господнього, не може іменуватися храмом Воскресіння Христового. Інша назва Воскресенського храму — Церква Воскресіння Словущого.
     Будівництво тимчасового храму розпочато 4 жовтня 2000 року, а 26 вересня 2001 року Преосвященим Владикою Симеоном освячено храм, який побудований вже на землі, виділеній для будівництва храму.
     Багато емоцій принесло 10 березня 2002 року, адже саме цього дня було закладено перший камінь і освячено хрест під будівництво основного храму.
     17 червня 2003 року Владикою Симеоном закладено першу  цеглину під будівництво храму.
     Першим настоятелем храму був протоієрей Володимир Лебедюк. Від 19 грудня 1999 року настоятелем храму є протоієрей Михаїл Чупак.
     24 липня 2010 року в житловому масиві «Сільмаш» відбулося освячення храму. На цю подію церковна громада чекала більше восьми років. Освячення храму здійснювали Високопреосвященіший  архієпископ Симеон із собором священників. 
В храмі є ікона Преподобних Іова і Амфілохія Почаївських з часточками їх мощей. Щонеділі присутніх на службі близько 150 людей. При храмі діє недільна школа, яка розділена на  три групи -  молодша (5-7 років), середня (8-11 років), доросла (12-14 років).
Зібрання проходить під час недільної служби та після неї. Діти ходять у храм із задоволенням. Дітям розповідають про Бога, Біблію, намагаються донести як правильно жити, оцінювати власні вчинки, поважати інших… Під час занять проходить чаювання, де діти спілкуються один з одним, задають питання вчителю.
Також при церкві діє так звана молодіжка. Кожної суботи збираються молоді люди для спілкування з священником. Дружня атмосфера, нові знайомства, спілкування з священиком, перегляд фільмів та актуальні теми чекатимуть на вас після Вечірнього Богослужіння. Цікаво організовуються проведення усіх свят.
Сьогодні потрібно лікувати душі людей, відроджувати духовність. Без духовності ми не вирішимо жодного завдання. Кожна людина, яка зайде до цього храму, стане добрішою. Неможливо будувати майбутнє без поваги один до одного, до держави, до людей, які воювали за рідну землю, робили добро, будували державу. Тільки разом ми зможемо робити добро і в своїй сім΄ї, і в громаді, і в державі. Не впадаючи у відчай, ми маємо християнську надію на майбутнє про те, що з народженням храму в окремому містечку, душі людей почнуть воскресати, поставати з руїни спустошення та духовного сирітства. У місті зазолотяться не лише бані храмів, а й душі прихожан – громадян духовної України.

Турія-мальовнича річка Волині

Турія, з Прип’яттю з’єднавшись,
в невідь не пропала,
сил від Прип’яті набравшись,
дужчою лиш стала.
Обігнавши хмар похмур’я,
через драговиння
перетікши,
річка Турія
плине, світлосиня...
Місто Ковель задивилось
в річки синю воду
й від картини,
що відбилась
в річці,
насолоду
відчуває.
Давні мури
і нові квартали...
...Вниз по Турії
всі тури
десь відкочували.



Свій початок  Турія бере з джерел на північно-західному схилі Сокальсько-Торчинської гряди Волинської височини на 2км південніше с. Затурці Локачинського району на висоті 218 м над рівнем моря. Протікає річка з півдня на північ через Локачинський, Турійський, Ковельський, Старовижівський, Камінь-Каширський, Ратнівський та Любешівський райони. Вздовж її берегової смуги розміщено 39 населених пунктів, найбільшим з яких є м. Ковель. Існує багато легенд щодо походження назви річки. Ось одна з них:
Священна річка Турія
Не забули ковельчани ті давні часи, коли на Землі священним тваринам і деревам поклонялися, а боги небесні допомагали в усіх добрих справах.
Покровителем волинян був небесний бог Велес-Тур. А на землі священною твариною вважався граціозний бик-тур. Це був сильний і безстрашний «воїн» – швидкий, як вовк, хитрий, як лисиця. Не дай Боже, потрапити супротивнику під його гострі роги. Падав кінь і відступав ведмідь під його натиском.
Люди відчували і поважали силу тура і на небі, і на Землі. Вояки, які захищали землю свою, майстрували шоломи, схожі на голову тура. Вважалось, що воїн ставав безстрашним, як тур, а роги лякали ворога.
Та як не надійся на сили небесні, на землі на людину небезпека повсюди чатує. Тому селились у таких місцях, щоб ні ворог, ні звір хижий не напали зненацька.
Ось в такі часи по землях волинських подорожував купець знатний чи то з Персії, чи з іншої країни Сходу. Історія цей факт замовчує. Крім того, що купець продавав свій крам і купував тутешній, він ще й місцевість і природу описував. Мав із собою, крім охоронців, і літописця.
Під’їхавши до річки, тихої і широкої, зупинився. Неподалік острів, заселений людьми, виднівся. З окремих будівель дими вгору піднімались. Розказували купцю, як в кузнях із болотяної руди залізо виплавляли і мечі кували. І не тільки зброю майстрували, а й підкови, кольчуги і щити захисні.
«Бам-дзень, бум-дзень», – долинали глухі і дзвінкі звуки до подорожуючих. Хотів на свої очі побачити купець тих вправних ковалів і поселення, та й став шукати броду. Але не тут-то було. Біля переправи раптом якісь дивні люди з’явились. Озброєні мечами і луками, а на голові шоломи з рогами тура.
- Що то за ріка? – запитав купець.
Не зрозумів начальник охоронного загону, про що його питають. Але й мовчати не хотів.
- Тур я! – показавши пальцем на свою голову, відповів.
Купець зрозумів усе по-своєму і наказав літописцю:
- Запиши: річка ця Тур’єю зветься!
Так і пішла ця назва по всіх усюдах. Купець поїхав своєю дорогою.
А Турія всміхалась таємниче. Вона добре знала, що сам бог Тур її святив та ім’я своє дав.
Давно відійшла в небуття священна тварина Тур. І на небі Бог Велес-Тур передав свої духовні і панівні повноваження іншим богам. Однак як згадка про ті давні часи збереглися на карті Волині назви: містечко Турійськ, села Туровичі, Туропін, Туричанка, Затурці, озеро Тур та інші. А ріка Турія залишилась для ковельчан священною. В ній русалки водяться і зорі сузір’я Тельця купаються. А скільки таємниць зберігає душа священної ріки:
А Турія в пахучих лепехах шепоче
Про давні легенди, про славного бога.
Як зорі небесні купаються в ночах,
Як воїн волинський святив перемогу.

Турія є правою притокою р. Прип’ять і впадає в неї біля с. Мала Глуша . Притоками Турії є річки Воронка, Бобрівка, Рудка, Золотуха, Срібниця, Закревщина, Широка. Басейн річки, площею 2900 км 2 , має грушеподібну форму. Значна частина його (36,7 %) розорана. Найпоширеніший тип ґрунту − дерново- підзолистий, який має сіре забарвлення і є доволі пористим. Ерозія ґрунтів незначна, що пов’язано із слабкою розчленованістю рельєфу, незначними похилами (береги всюди майже низинні, за винятком декількох пунктів, які представлені гальковими та піщаними озами), наявністю ґрунтів, що важко розмиваються. Рослинність, на території басейну р. Турія, представлена болотними і заплавними масивами, хвойними та широколистими лісами. Так, обидва береги Турії до с. Туричан, правий берег річки до м. Ковеля та нижче Датина і до самого гирла вкриті густими лісами.  Басейн р. Турія знаходиться у вологій, помірно теплій зоні. Середньорічна кількість опадів становить 600-650 мм, температура повітря в липні 18-19 ºС, в січні – -5 ºС. Переважаючий напрям вітру східний, його середня швидкість 2-4 м/с. Що ж стосується гідрологічних спостережень річки, то вони ведуться ще з 1922 року, щоправда, з перервами. Найвідчутніших змін Турія зазнала в XX столітті. Так, зокрема, у 1936 році русло Турії  довжиною 1,2 км було спрямлене, яким є й тепер. Річкова мережа Турії помірно розвинута. Долина річки є слабо вираженою, її схили збігаються з прилеглою місцевістю, і лише на окремих ділянках (верхів’я сіл Турія, Ситовичі-Турчани, Датинь) вона трапецієподібна, шириною 200-600 м.  Висота берегів Турії становить 0,5-1,5 м (біля с. Датинь – 4-6 м), вони круті або обривисті. Заплава двостороння, заболочена, шириною переважно 400-800 м. У верхній течії річка вузька (3-4 м) і неглибока (0,5-0,6 м), місцями пересихає, в середній і нижній течіях ширина досягає 5-20 м (найбільша 65 м біля с. Бузаки), глибина 0,5-2,5 м (найбільша – 6,9 м). Русло Турії слабо меандрує, на окремих незначних ділянках підмиває правий берег. У верхній течії розгалужене, переважно пряме, в нижній – помірно звивисте і розгалужене, острови невеликі і розташовуються через 0,5-2 км. Швидкість течії невелика і становить 0,1-0,2 м/с, що обумовлено незначним похилом поверхні долини – 0,37 м/км. Дно рівне, на перекатах супіщане, піщане, на плесах – мулисте, рідше – торфове. Вище с. Датинь місцями відкриваються крейдові породи. Рівнинний характер місцевості, значна інфільтрація та наявність боліт в басейні утворює в загальному несприятливі умови у формуванні поверхневого стоку. Середня річна витрата води в гирлі ріки складає біля 19 м 3 /с. Стік мінеральних зависів дуже малий. Каламутність води змінюється від 1,6 до 25-30 г/м 3 , середня – 4,76 г/м 3 . Найбільше її значення спостерігається в період весняної повені. В живленні річки біля 90 % припадає на атмосферні опади і лише 10 % – на підземні води. Замерзає вона на початку грудня, скресає в середині березня. Для Турії характерна яскраво виражена весняна повінь і низька межінь, часто порушена проходженням літніх і зимових паводків, викликаних випаданням рясних дощів чи зимовими відлигами. Висота підйому повені складає від 0,3 до 1,0 м. Початок її відноситься до першої декади березня, закінчується в другій половині квітня, інколи в першій декаді травня. Пік повені спостерігається в кінці березня – на початку квітня. Літньо-осіння межінь спостерігається з травня-червня по листопад. Найбільш низькі рівні відмічаються в серпні-вересні. Водний режим річки в значній мірі визначається гідрологічними особливостями Ковельського водосховища. Воно розташоване в південній частині м. Ковель і має площу водного дзеркала 9,8 га. Основним призначенням водосховища є регулювання стоку р. Турії для технічного водопостачання.  Розпочато роботи з очищення дна водосховища, які не проводились ще з часів його створення. Тендер на виконання даного виду робіт отримало ТОВ «Українська компанія спецпроммонтаж» із Києва. В ході роботи планується поглибити дно на півтора-два метри, а піднятий з дна мул та пісок використати для підвищення до трьох метрів західного берега. Це начебто, дасть змогу ліквідувати заболочені ділянки та облаштувати рекреаційну зону для відпочинку міських жителів. Тобто, проектом  передбачається, що роботи з очищення водосховища суттєво покращать екологічний стан басейну річки Турії. Однак, на сьогодні реального результату роботи не видно, хіба що - переритий і спотворений ландшафт, що пов’язано з відсутністю коштів. Хімічний склад води Турії природно формується в умовах надмірного зволоження під впливом широко розповсюджених карбонатних порід. Це обумовлює виражений гідрокарбонатно-кальцієвий склад вод і підвищену мінералізацію їх в період межені, яка досягає 600 мг/л. В період весняної повені мінералізація в річці знижується до 130 мг/л. Серед антропогенних факторів, найбільший вплив на хімічний склад води та екосистему Турії здійснює м. Ковель. Підприємствами, що негативно впливають на річку безпосередньо в місті, є: маслосирзавод, крохмальний завод, , м’ясокомбінат, завод «Ковельсільмаш», а також Ковельський водоканал, обсяг викидів забруднюючих речовин якого дуже великий.. У річці Турія вже кілька років поспіль улітку масово гине риба. Не був винятком і 2015 рік. Для з'ясування ситуації в місцях масової загибелі риби були відібрані проби поверхневих вод та проведені лабораторні дослідження. Турія є однією з брудних річок на Волині. Доказом цього є визначення комплексної оцінки якості води в річці, на основі матеріалів лабораторного аналізу води, проведених спеціалістами Державного управління екології і природних ресурсів у Волинській області. Оцінка базувалась на побудові моделі-карти у вигляді кругової діаграми. Серед показників, що визначались – хімічне споживання кисню, біохімічне споживання кисню (п’ятидобове), фосфати, азот амоній, розчинений кисень, нітрати, нітрити, завислі речовини. За результатом роботи, виконаної на кафедрі екології та охорони навколишнього середовища ВДУ ім. Лесі Українки ступінь забруднення води в річці склав 8,54, за яким вода в річці відноситься до 6 класу якості (дуже брудна). В результаті спостережень за якістю води р. Турії відділом аналітичного контролю і моніторингу Управління екології у Волинській області було встановлено, що кращою вона є при впадінні річки в р. Прип’ять. Тут перевищення ГДК спостерігається за амонієм і БСК у 1,3 рази. В верхів'ї річки має місце перевищення ГДК за багатьма показниками: за вмістом завислих речовин у 2,5 рази, ХСК – у 1,5, БСК. – у 4,8, амонію – в 3, нітритів – у 1,8, фосфатів – у 2, заліза – в 2 рази. Тобто, вода в Турії розбавляється за рахунок приток і самоочищується. Однак, даний процес є відносно повільним і річка не в змозі справитись з тією кількістю забруднюючих речовин, яка надходить до неї. Отже, на сьогодні найгострішою проблемою р. Турії є повсюдне порушення водоохоронного режиму в населених пунктах, що розташовані в її басейні, зокрема в м. Ковель. Тому, щоб запобігти наявним небезпекам для існування біоти річки, першочергову увагу слід звернути на контроль за скидами в річку, що надходять від промислових підприємств міста Ковеля.
Представлено результати фітоіндикаційних досліджень на р.Турія. Виконано оцінку якості води річки по гідрохімічних створах за індексом фітоіндикації. Вища водна рослинність (ВВР), як головний компонент біоценозів річок, відіграє важливу роль у біологічному режимі, біотичному балансі та формуванні якості води. На долю цих рослин припадає близько 1/3 загальної біопродуктивності водойми. ВВР володіє більшою стійкістю до забруднення води, порівняно з фіто- і зоопланктоном, та відіграє роль бар’єра, проходячи який вода фільтрується і її прозорість зростає. Зарості вищих водних рослин перешкоджають потраплянню у водойму розсіяних забруднень, пригнічують розвиток сапрофітних бактерій і збудників окремих інфекційних хвороб, тобто виконують важливу санітарну функцію. Водна рослинність виконує такі функції у процесах самоочищення водойм: фільтраційну, поглинальну, накопичувальну, окислювальну, у тім числі – функцію детоксикації. Окремі вищі водні рослини володіють фітонцидними властивостями. Досить цікавою щодо цього є лепеха звичайна (Acorus calamus), яка здатна формувати великі популяції на максимально забруднених ділянках річок. Для оцінки якості поверхневих вод р. Турія  використано метод фітоіндикації, який серед інших має ряд переваг, у тім числі потребує мінімальних витрат. Для вищих водних рослин характерна специфічність реакції на забруднення, що дає змогу визначити інтегральну токсичність середовища, незалежно від джерел і складу стічних вод. У фітоіндикації є три ознаки, що визначають придатність її для екологічних досліджень і експертиз – чутливість, візуальність та емерджентний характер змін рослинного покриву. Усі три ознаки властиві вищим водним рослинам та їхнім угрупованням. Найпростішу оцінку з практичної точки зору можна виконати за видовою різноманітністю та наявністю чутливих до забруднення видів. Для експрес-оцінки стану водного середовища за вищою водною рослинністю найзручніше вираховувати відношення загальної кількості видів ВВР водного об’єкта або його ділянки до кількості чутливих видів . Отже, на різних рівнях організації ВВР – видовому (наприклад, за морфологічними ознаками рослин), популяційному (за щільністю, фітомасою, життєвістю популяцій), ценотичному (за видовою різноманітністю угруповань та іншими гідроботанічними характеристиками) – можна опосередковано оцінювати рівень токсичності. Найбільшою чутливістю до якості води володіють занурені рослини, адже, контакт з водним середовищем у них максимальний. А найменшою чутливістю до стану водного середовища з усіх екологічних груп володіють прибережні повітряно-водні рослини. Оскільки для трансформації рослинних угруповань під впливом забруднення потрібен певний час, гідрохімічні дослідження повинні відображати спектр гідрохімічних показників упродовж кількох попередніх років. На основі вивчення видової різноманітності ценозів ВВР, чисельності чутливих до забруднення води видів, які визначено аналізом індикаторності, рівня сприятливості умов водного об'єкта або його ділянки для розвитку рослинності, запропоновано кількісний показник – індекс фітоіндикації екологічного стану водних екосистем за вищою водною рослинністю . Величина індексу фітоіндикації залежить від видової різноманітності ценозів, наявності чутливих видів, прозорості води, а ефективність фітоіндикації або межі застосування залежать від обраних для характеристики ділянок. Зростання значення індексу вказує на зниження якості води та погіршення стану водного середовища. В процесі досліджень  виявлено такі види ВВР:
1. Елодея канадська (Elodea сanadensis).
 2. Рдесник кучерявий (Potamogeton crispus).
3. Жовтець шорстокистий (Ranunculus circinatus).
4. Водопериця колосиста (Myriophyllum spicatum).
5. Лепешняк великий (Glyceria maxima).
6. Глечики жовті (Nuphar lutea).
7. Водяна сосонка (Hippuris vulgaris).
8. Комиш озерний (Scirpus lacustris).
9. Рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatus).
10. Лепеха звичайна (Acorus calamus).
11. Частуха подорожниковидна (Alisma plantago-aqatica).
12. Рогіз широколистий (Typha latifolia).
 13. Рдесник плаваючий (Potamogeton natans).
14. Сальвінія плаваюча (Salvinia natans).
У наведеному списку флори є п’ять чутливих до забруднення видів: елодея канадська (zі=2), рдесник кучерявий (zі=1), водопериця колосиста (zі=3), глечики жовті (zі=2), рдесник гребінчастий (zі=1). kспр =0,8. Отже, сума коефіцієнтів значущості індикаторів zі =9. За значенням індексу фітоіндикації встановлюємо, що якість води р. Турія на цій ділянці відповідає третьому класу, стан водного середовища характеризується як задовільний. Отже, стан ценозів ВВР є індикатором стану водного середовища. Головними антропогенними забруднювачами р.Турія є біогенні сполуки, джерелами яких є поверхневий стік з сільськогосподарських і меліорованих угідь, недоочищені господарсько-побутові та промислові стічні води. Найбільше домішок містить вода у створах нижче житлово-промислових комплексів міст Ковель, Турійськ . Для управління якістю води та станом р.Турія встановлено стійкі до забруднення види ВВР, які можуть бути використані при формуванні руслових, берегових і наплавних біоплато з метою інтенсифікації очищення води. До цієї групи рослин належать: рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatus), рдесник кучерявий (Potamogeton crispus), кушир занурений (Ceratophyllum demerzum), лепеха звичайна (Acorus calamus), лепешняк великий (Glyceria maxima), очерет звичайний (Phragmites australis), рогіз широколистий (Thypha latifoloia) та вузьколистий (Typha angustifolia). Результати оцінки якості води за індексом фітоіндикації можна використати при розробці природоохоронних заходів. Отже, дослідження стану ВВР відіграє важливу роль при попередньому гідробіологічному обстеженні водних об’єктів і дає змогу оцінити середнє забруднення води за певний проміжок часу.
Кожен із нас знає, що здоров΄я людини залежить від середовища: від повітря, від води, від грунтів…Тому, дбаючи про своє здоров΄я, ми перш за все повинні думати і про чистоту довкілля. Кожна людина, в якої болить душа за чисте повітря, прозору річку та зелені вулиці, може зробити свій вклад для збереження довкілля, наведення порядку на своєму подвір΄ї і поза ним, у рідному місті, на берегах річки, які справедливо називають артеріями життя. Понад 20 тисяч великих і малих річок протікають територією України. Майже дві третини з них забруднені. Потерпають ці «кровоносні судини Землі» від антропогенних чинників, тому важливо привернути увагу громади до проблем охорони довкілля. Ковель розташований на берегах мальовничої річки Турія, яка має важливе значення у життєдіяльності нашої громади, є улюбленим місцем відпочинку городян. Тому необхідно дбати про чистоту водного плеса та прибережних смуг.

Захід "Чорна королева або що криється за філіжанкою кави"


А я люблю гарячу чорну каву,
Солодку, з білосніжними вершками,
Тримати її вранішньо ласкаво
Спросоння розімлілими руками.
А я люблю гарячу чорну каву,
Що будить ароматом на світанку,
Коли проміння сонячно-яскраве
В квартиру заглядає крізь фіранку.
А я люблю гарячу чорну каву,
Горнятка доторкнутися щокою...
І день, я вірю, видасться на славу,
Якщо він починається з тобою.
-Кава це  щось значно більше, ніж просто  рослина чи буденний напій. Кава-це настрій, присмак і спосіб життя… Кава-це окрема культура, оспівана і возвеличень багатьма митцями пера і слова… Кава-це стан душі… Це щось незбагненно загадкове і далеке… А розгадку цієї таємничості слід шукати в двох невеликих зернятках…
Пісня Т.Кум «А я гаряча…»
Ка́ва — напій, що виготовляється зі смажених плодів кавового дерева. Це стародавній напій, який має багату історію. За деякими оцінками, кавовий напій є другою за об'ємами споживання речовиною на Землі після води. Споживання кави вже давно набуло ознак окремої культури, оспіваної митцями різних епох.
Розчинна кава увійшла до десятки найгеніальніших винаходів людства. Запаморочливий аромат, простота і швидкість приготування.
Кава - не тільки чудовий напій, це і своєрідний уранішній ритуал, і привід для спілкування, і першого побачення, і прояву кохання. Приготувати «правильну» каву вдається не всім, і навіть рівень ресторанних закладів - кафе, барів, ресторанів - визначають по тому, чи уміють там готувати справжній «еспрессо».
Сьогодні кава найпопулярніший напій у світі. Людство в середньому щорічно випиває більше 400 млрд. чашок цього запашного напою.
Кава — це не просто напій, в ній присутній таємничий дух, що приносить непідробну насолоду. Арабські купці запевняли, що ті, хто п’ють каву, опиняться в раю.
Кава широко використовується в геральдиці поряд з пшеницею, рисом, пальмою та дубом. Гілки з плодами цієї рослини можна побачити у гербових вінках Бразилії, Уганди, Сальвадору, Коморських островів.
Що означає слово «кава» і яке його походження?
Кавовий напій відомий людині з давніх-давен. Про це свідчать розповіді й легенди, що дійшли до наших днів.
Часто можна почути легенду про пастуха, який звернув увагу на надзвичайну жвавість кіз, які харчувалися листям і плодами кущів, що росли на схилах гір. Спостереження пастуха за «козами-танцівницями» використав настоятель місцевого монастиря. Відвар кавових плодів і листя допомагав ченцям без позіхання витримувати довгі нічні моління.
Історія згадує про мандрівників, які брали в далеку дорогу плоди кавового дерева. Відвар з них допомагав долати втому, додавав бадьорості й сили.
Так це було чи ні, судити важко. Важливо одне: чудесні властивості кавових плодів були помічені й заслужено оцінені. Назва гірської місцевості на південному заході Ефіопії — Каффа — дала ім'я деревам, що приносять ці плоди (хоча існують також інші версії щодо походження слова «кава»).
Як виглядає кавове дерево? За яких умов найкраще росте? Послухаємо виступ біолога.
Кавові дерева примхливі й вимагають дбайливого й систематичного догляду. Існує чимало сільськогосподарських шкідників і хвороб, що вражають як плоди, так і самі кавові дерева.
      Постає наступне запитання: Як же кава поширювалась по світі? Історики,прошу.
У зв'язку з поширеною думкою про шкоду кофеїну, в останні десятиліття робилися спроби замінити натуральну каву насінням, листям, плодами, стеблами, корінням багатьох культурних і дикорослих рослин.
Дуже давно стала відомою кава з цикорію, а трохи пізніше напої з жолудів, ячменю, каштанів, жита та інших рослин.
 Останнім часом набула широкої популярності розчинна кава. По-різному можна ставитися до напоїв на її основі, однак, безперечно, у неї є свої прихильники. Під час виготовлення розчинної кави значне значення має якість використовуваних сортів. Однак варто врахувати, що в розчинній каві замість стандартних 19% екстрактивних речовин, що потрапляють під час заварювання кавового порошку із зерен, міститься більше 50%. Тому вона має вищий вміст кофеїну, а також жирних кислот, що небезпечні для судин та спричиняють розвиток ішемії серця. Пом’якшує цей удар на серце прийом розчинної кави з молоком. Але все-таки краще вживати заварну каву, особливо любителям чорної кави.
Не можна уявити собі країни Близького Сходу без кави. Тут її п'ють скрізь — дома, у гостях, на вулиці, у кав'ярнях, у будь-яку пору дня і ночі. Каву тут запивають невеликим ковтком чистої холодної води, що ще більше підкреслює аромат і своєрідність самої кави.
Молоко в каву почали додавати з 1680 року, коли один французький доктор порадив таке поєднання в лікувальних цілях.
1 жовтня – офіційний День кави в Японії.
Лимон додають в каву вже протягом кількох сотень років (його почали додавати раніше, ніж цукор).
Кава як ліки досягла найвищого розквіту в Англії в 16 столітті. У той час мікстура з кави, масла і меду призначалася як зігріваючий засіб при багатьох хворобах. Пізніше в цій ролі стали використовувати чай.
Цікавих фактів про каву можна перераховувати дуже багато. Не менш приємно про чорну королеву слухати.
(Пісня  «Кофе мой друг»)
Які хімічні речовини входять до складу кавових зерен? Чи є у каві вітаміни?  Запитаємо у хіміків.
Про особливості ринку кави, країни, де її вирощують знають географи.
Споживання кави відіграє дуже важливу роль у спілкуванні між людьми. Ритуал приготування і пиття кави у багатьох народів є часткою національної культури. При цьому чашка кави міцно асоціюється з моментом спокою між напруженими частинами дня або з пробудженням вранці, коли людина або залишається наодинці зі своїми думками, або неспішно розмовляє з друзями чи рідними. Саме ці соціальні моменти дали поштовх великій популярності кав'ярень, або кафе. Де люди спілкуються, обмінюються думками, розповідають веселі історії, анекдоти.
( «Гуморески»)
Багато видатних людей любили та поважали каву. Композитор Йоган Себастьян Бах у 1732 році навіть написав кантату № 211, яка прославляє каву. Це навіть не кантата, а весела коротка оперета.
Вольтеру приписують слова про те, що якщо кава – отрута, то втключно повільно діюча, тому що сам він помирав від неї більше 50 років.
Оноре де Бальзак обожнював каву і не лінився обійти весь Париж у пошуках найбільш ароматного сорту. На жаль, письменник зловживав кавою і під кінець життя це помітно погіршило стан його здоров’я.
Каву можна застосовувати у повсякденному житті.
Мелена кава покращує зовнішній вигляд. Використана кавова гуща є чудовим засобом для очищення шкіри.
Окрім цього, дрібно мелена кава темного обжарювання – відмінний бронзат (надає шкірі кольору засмаги).
Кава допомагає у господарстві. Розчином кавової гущі з гліцерином протирають темні шкіряні речі – це освіжає та надає їм блиску.
Ну і звичайно кава допомагає зазирнути в майбутнє – про гадання на кавовій гущі всі чули.
Ми ж з вами спробуємо кавою помалювати. Малювати за допомогою кави не складно. Крім того, коли малюнок висохне, він вийде ароматним!. А малювати будемо рудого кота, зустріти якого добра прикмета. Отож, зустрічайте!
Малюючи свого талісмана удачі, ви по-різному це робили. Насичені кольори свідчать про те, що ви маєте твердий характер, сильну волю, наполегливість. Використали світліші відтінки – ви добрі, вразливі, ніжні. Має значення і який частині котика приділили більше уваги. Мордочці – вам важливо як ви виглядаєте. Кінцівкам – ви спортсмен, тулубу – турбуєтесь про здоров`я. Хвостику – не звертаєте увагу на дрібниці. А якщо ви приділили увагу всім частинам котика – ви унікум, оптиміст і людина, яка встигає скрізь.
Не забули ми і про рецепти приготування цього чарівного напою.
Рецептів приготування цього напою превелика множина: до кави додають прянощі, есенції, сіль, перець, вершки, морозиво, коньяк, лимон, лід. Але головним в рецептурі є настрій: кава дуже чутлива до біополя людини, яка її готує, а значить, якщо хочете зварити дійсно чудовий напій, не надумайтеся робити це у поганому настрої.
Кожен з вас може взяти із собою на згадку кавову листівку,а потім обмінюватися рецептами.
Каву возвеличують у поезії, прозі, творах мистецтва. Але найбільше про каву складено пісень. Тут вона – чорна королева, ароматна, п`янка, гаряча, вранішня, солодка. Але водночас може бути і гіркою, терпкою, міцною. Проте, якою б кава не була, вона поєднує, прощає, кохає, надихає, зближує…
(Пісня О. Ваєнги)
Щоб усе життя поганим не здавалось,
Щоб ви забули про турботи й справи,
Щоб збувалось все, що забажалось                                                                                        
Ми просим скуштувати чашку кави!
Сьогодні ми ознайомились з маленькою частинкою чарівного світу кави, улюбленим напоєм багатьох людей. Людину можна порівняти з кавою – кожен має свій смак, присмак, аромат, свою гірчинку. Ми, як і кава, народжуємось зеленим зерном, зростаємо у різних умовах, змішуємось у різних пропорціях, створюючи гармонійний смак людських взаємовідносин.
Шановні присутні! Ось і закінчується наша тепла зустріч за філіжанкою кави.Сподіваємось, що тепло вогню нашого спілкування у поєднані з ароматом кави буде нагадувати вам про те, що ніхто не може зрозуміти істину, поки не скоштує кавового пінного блаженства. Дякуємо!