ПРОЕКТУВАННЯ УРОКУ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ ВЧИТЕЛЯ

  Звичайно, будь-яка діяльність  починається з підготовчого етапу, інакше кажучи, урок спочатку «народжується» в думках учителя й лише потім реалізується на практиці, аналізується,вдосконалюється. У цілому вчитель готується до проведення уроків у два етапи. Перший етап- загальна підготовка до викладання предмета- охоплює опрацювання наукової літератури до відповідних тем і знайомство із сучасними надбаннями педагогічної науки. Другий етап- це безпосередня підготовка до проведення конкретного уроку або системи уроків у межах теми або розділу.

  І якщо раніше, коли в навчальному процесі вбачали традиційний, чітко регламентований(як правило, комбінований)  урок, достатньо було говорити про планування та підготовки до нього, то сьогодення, що характеризується насамперед технологічністю підходів до всіх складових процесу навчання, вимагає від учителя саме проектування, що дасть можливість перейти від довільних, хаотичних дій до послідовної, науково обгрунтованої, системної, логічно вмотивованої діяльності.

  Під педагогічним проектуванням уроку розуміють розробку системи взаємодій учителя та учнів, яка дозволяє досягти певної чітко сформульованої мети навчально- виховного процесу. Проектна діяльність за своєю сутністю є й одночасно синтезуючою діяльністю вибору з усіх знань про урок саме тієї інформації, що є необхідною для вивчення конкретної теми, раціональною саме для цього заняття, саме для цих дітей.

  Педагогічне проектування конкретного уроку складається з трьох послідовних етапів:

                                          МОДЕЛЮВАННЯ

                                          СТВОРЕННЯ ПРОЕКТУ УРОКУ 

                                         КОНСТРУЮВАННЯ

МОДЕЛЮВАННЯ УРОКУ

 На цьому етапі вчитель створює умовну модель, можна сказати «версію», концепцію уроку. Для цьго необхідно:

*чітко визначити місце уроку і в змістовному, і в методичному аспекті в межах навчального курсу, розділу, теми;

*визначивши тему уроку як загального його змісту, сформулювати загальну мету вивчення цього матеріалу;

*відібрати педагогічні ідеї, використання яких забезпечить досягнення мети найбільш раціональним шляхом;

*визначити тип і загальну форму проведення уроку;

*визначити необхідну матеріальну базу.

СТВОРЕННЯ ПРОЕКТУ УРОКУ

Проект уроку являє собою записану на папері структуру педагогічного процесу з визначеною метою. Урок як педагогічну систему визначають його завдання, головні з яких на сьогодні пов”язані насамперед із розвитком особистості.

Найбільш важливим елементом цієї роботи є поділ головної мети на складові- завдання уроку.

Традиційно важливим компонентом підготовки до уроку є опрацювання змістовної частини матеріалу (відбір головного,послідовність та форми викладу).

КОНСТРУЮВАННЯ

Так званий конструктор уроку може мати вигляд плану уроку, конспекту,сценарію тощо. Обов”язковими елементами є чітко сформульовані мета, завдання, тип та форми проведення уроку, виділені етапи навчальної діяльності, домашнє завдання.

  Обов"язковим елементом роботи над проектом уроку є його доопрацювання після проведення заняття на практиці- внесення певних корективів «свіжими слідами», виправлення методичних помилок…

  Таким чином, проектування уроку є однією з найважливіших функцій учителя. Педагогічне проектування в цілому сприяє постійному самоаналізу діяльності вчителя, його творчому й професійному зростанню.

                                                            Не бійся, що не знаєш,

                                                            бійся, що не навчишся.

                                                                  КИТАЙСЬКА МУДРІСТЬ

Розвиток творчих здібностей учнів на уроках економіки

  Одним з елементів змісту навчання економіки є використання досвіду творчої діяльності. У психолого-педагогічній і методичній літературі творча діяльність виділяється як самостійний вид діяльності, зумовлений потребою самореалізації і творчим потенціалом, який називають ще креативністю.

Творчість може характеризуватися сприйнятливістю до нових ідей, що ламають стереотипи. Показниками креативності є:

·        Швидкість – здатність до породження числа ідей, виражених у словесних формуваннях або у вигляді малюнків;

·        Гнучкість – спроможність висувати різноманітні ідеї, переходити від одного аспекту проблеми до іншого, використовувати різноманітні стратегії розв'язання;

·        Оригінальність – здатність до породження ідей, що відрізняються від очевидних, банальних або усталених.

Результатом творчої діяльності повинно бути створення нового продукту, який відрізнявся б оригінальністю і відбивав досягнення особистості в різноманітних видах діяльності.

Однією з творчих здібностей є творче мислення, яке ще називають дивергентним. Основними ознаками творчого мислення є спроможність утворювати нове поєднання ідей (що надають оригінальні й прийнятні творчі результати), рухоме мислення (здатність до швидкої зміни точок зору), оригінальність мислення (передбачає нетривіальні підходи), здатність до «відкритого мислення».

Критеріями творчого мислення є новизна отриманого продукту новизна процесу, за допомогою якого здобуті нові знання; подолання розриву в ході розв’язання задач, для яких результат не може бути отриманий шляхом простого логічного висновку або дій за алгоритмом; здатність людини побачити й сформувати проблему.

Друге завдання пов’язане з розвитком особистих якостей людини-творця. Основними якостями творчої особистості є впевненість у власних силах, домінування емоції радощів, ризик, відсутність побоювання бути диваком, глибоке почуття гумору, відсутність почуття конформізму, наявність багатої підсвідомості, любов до фантазування, дитячість. Навчати творчості – означає розвивати потребу в самореалізації, у саморозвитку. Творчість є основною функцією особистості, що забезпечує       повноту життя, засіб до професійних, особистих і соціальних вершин.

Основні підходи у використанні досвіду творчої діяльності

 Розглянемо проблемний підхід у навчанні творчості. Викладання є проблемним, якщо воно «всім своїм змістом розкриття ставить якесь питання, що вимагає вирішення, але прямого розв’язання не надає і спонукає учнів шукати відповідь. У цьому випадку виникає проблемна ситуація. Вона створюється також під час висловлювання різноманітних думок з тим, щоб учні розглянули їх самостійно, оцінили, або під час вказівки на протиріччя, конфлікт із тим, що учні самі знайшли шляхи його вирішення.

 Розв’язання проблемної ситуації – це вихід з неї, знаходження способу розв’язання означеної суперечності. Суперечність, що виникла, складає основу проблемного завдання, що відрізняється від пізнавального тим, що:

1.     Має суперечність між наявними знаннями і тими, що мають бути засвоєні;

2.     Містить  пізнавальну складність, відповіді на завдання зумовлені виконанням

інтелектуальних операцій: аналізу, синтезу, узагальнення, порівняння;

3.     Завжди пов’язані емоції.

Розв’язання проблемного завдання складається з декількох етапів.

1.     Вивчення умов завдання, суті питання і виявлення найважливіших даних, які можна використати.

2.     Створення загального плану дій, висування гіпотез.

3.     Доведення або спростування, вибір засобів розв’язання завдання.

4.     Перевірка правильності завдання зіставлення результатів із вхідними даними.

Основним методом завдання навчання творчості є проблемний метод в межах якого вчитель можливі зразки розв’язання проблемних завдань і розв’язують їх із різноманітним ступенем самостійності.

Розвиток дослідницьких здібностей передбачає наявність дослідницької дидактичної системи, за допомогою якої забезпечується формування розумових стратегій творчих і дослідницьких вмінь учнів. У сучасних умовах виділені основні ознаки дослідницького навчання:

1.     Учень самостійно осягає провідні поняття та ідеї, а не одержує їх у готовому вигляді від учителя.

                      2.     Під час вивчення матеріалу вчитель створює такі ситуації, які дозволяють учням знайомитися з різноманітними точками зору, оцінками економічних подій і явищ.

3.     Знайомство з подіями і процесами враховує альтернативні погляди.

4.     Учням належить провідна роль у прийнятті рішень про вибір способу роботи з матеріалом, що вивчається.

5.     Матеріал роботи з джерелами спонукають учнів до висування ідей, альтернативних тем, , які потім вивчають у класі.

Особливою формою реалізації дослідницького навчання є проектна освіта. Учні готують різноманітні види проектів практичного і дослідницького характеру. У даному випадку з’являється проектний метод навчання. Проекти можуть бути груповими та індивідуальними, за формою реалізації – рефератами, творчими й практичними роботами. У процесі роботи над проектом у школярів розвивається комунікативні, особистісні, соціальні, дослідницькі здібності.

Творчі завдання зазвичай містяться в підручниках під знаком «зірочка». Вони можуть мати різноманітний характер.

Людське мислення, здатність до творчості – найкращий дар природи. Виховне середовище або пригнічує генетично зумовлений дар, або допомагає йому розкритися. Завдання вчителя полягає не лише в тому, щоб навчити дитину економіки та інших предметів, а в тому, щоб розвивати пізнавальні здібності учнів засобами даного предмета.

   Причини неуспішності учнів

 У психолого –педагогічній  літературі вживаються два поняття, які характеризують це явище: неуспішність і відставання.

    Неуспішність – невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, фіксована через певний період навчання (вивчення розділу, в кінці чверті, півріччя).

    Відставання – невиконання вимог (або однієї з них) на одному з проміжних етапів того відрізка навчального процесу, який є тимчасовою межею для визначення успішності.

    Неуспішність і відставання взаємопов’язані. Неуспішність -  наслідок процесу відставання, в ній синтезовано окремі відставання.

Різноманітні відставання, якщо їх не перебороти, переростають в неуспішність. Завдання складається з того, щоб не допустити переплетіння окремих відставань, усунути їх. Це і є попередження неуспішності.

                                            Причини неуспішності учнів :                   

§  слабкий розвиток мислення – 27%;

§  низький рівень навичок навчальної праці – 18%;

§  негативне ставлення до навчання –14%;

§  негативний вплив сім’ї, однолітків – 13%;

§  великі прогалини у знаннях – 11%;

§  слабке здоров’я, втомлюваність – 9%;

§  слабка воля, недисциплінованість - 8%.

  Сумарна, комплексна, підсумкова непідготовленість учня, що настає в кінці більш або менш закінченого відрізка процесу навчання, і є неуспішністю. Загалом причинами неуспішності можуть бути загальне та глибоке відставання з багатьох предметів і за тривалий час, часткове або постійне відставання з кількох складних предметів, епізодичне відставання з одного або кількох навчальних предметів, яке можна подолати.

    При вивченні причин неуспішності велика увага приділяється зазвичай  дефектам розумового розвитку учнів – слабкості мислення,  в тому числі й операцій пов’язаних з творчою діяльністю, нерозвиненістю уявлення, мови (усної і письмової), невмінням школярів організувати свою психічну діяльність.

Ознаки неуспішності  учня у навчанні:

а) не може пояснити, в чому складність завдання, намітити план його розв’язання;

б) не задає запитань щодо суті виучуваного, не робить спроб знайти правильну відповідь і не читає додаткової до підручника літератури;

 в) пасивний і відволікається в ті моменти уроку, коли триває пошук, потрібні напруження думки, подолання труднощів;

 г) не реагує емоційно (міміка, жест) на успіхи і невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе;

 д) не може пояснити мету виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило вона задана, не виконує вказівок правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи;

е) не може відтворити визначення понять, формул, доведень, викласти систему понять, відійти від готового тексту;

 є) не розуміє тексту,побудованого на вивченій системі понять. Ця сутність ознак відставання конкретизується стосовно навчальних предметів.

Причини відставання у навчанні поділяють на такі групи:

1) недоліки фізичного та психічного розвитку (слабке здоров’я, нерозвинута пам’ять і мислення, відсутність навичок навчальної праці);

 2) недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної та самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);

3)  недостатній рівень вихованості (відсутність інтересу до навчання, слабка сила волі, недисциплінованість, відсутність почуття обов’язку і відповідальності);

 4) негативний вплив атмосфери в сім’ї (низький матеріальний рівень життя сім’ї, негативне ставлення батьків до школи, відрив дітей від навчальної праці та ін.)

    Дослідження переконують, що ці причини по-різному впливають на хлопців і дівчат. Так, серед невстигаючих майже 80 % хлопців і 20% дівчат. Слабке здоров’я є головною причиною неуспішності у хлопців удвічі рідше, ніж у дівчат.

Висновки

    Неуспішність – складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що потребує різносторонніх підходів  до іі вивчення.  Педагогічна наука накопичила значний досвід подолання неуспішності. Повсякденне вивчення учнів, постійна підтримка, стимулювання їх зусиль – важлива умова запобігти неуспішності.