Пам`ятки минулого Любомля

Згідно з висновками, зробленими на підставі знахідок археологічних розкопок, городище на місці Любомля виникло близько чотирьох тисяч років тому. Вся площа городища займала близько чотирьох гектарів. Попри те, що в наш час городище повністю розоране, контури його валів і ровів прослідковуються майже повністю. Перша писемна згадка про місто належить 1287 року. Цим роком в Іпатіївському літописі датуються такі слова волинського князя Володимира Васильковича: «Хотів би я доїхати до Любомля, бо досадила мені погань ся, а я чоловік єсмь недужий». У 1288 році в Любомлі, це було його улюблене місто, Володимир Василькович помирає. За його князювання місто стало відомим ремісничим центром. В 1280-х роках (у 1264 році) князем була побудована мурована церква св. Георгія, яка стоїть й понині. Василькович був великим книжником. На той час в місті була одна з найбільших бібліотек богослужбових книг. Слід відзначити, що одна із частин Галицько-Волинського літопису писалась саме в Любомлі. У зв'язку з поглибленням процесу феодального дроблення і тяжкими наслідками татаро-монгольської навали, Галицько-Волинське князівство наприкінці ХІІІ на початку XIV століття занепадає. Воно стає предметом тривалої і запеклої боротьби між Польщею і Литвою. У результаті чого галицьку землю захоплюють польські феодали, а Волинь разом з Любомлем у 1340 році — литовські. Після Люблінської унії 1569 року місто загарбала шляхетська Польща. У 1392 році в Любомлі перебував польський король Владислав Ягайло. Місто йому так сподобалось, що на згадку, у 1412 році, він побудував костел Святої Трійці, який зберігся до наших днів. Близько 1431 р. (зразу після смерті князя Федора Ольгердовича місто увійшло до складу Польського королівства. У 1510 році в місті була збудована велична синагога. Єврейська громада в Любомлі була чисельною і вважалась однією з найстаріших в Україні. У 70-х роках відзначалось 600-ліття Любомльської єврейської громади і випущено об'ємну книгу про Любомль. У  1541 році місто отримало Магдебурзьке право, проте воно було тут обмежене, магнати, що хазяйнували в місті, мало зважали на його жителів. У 1569 році Любомль, котрий був власністю короля Сигізмунда ІІІ, відданий, як частина посагу, його доньці. Після Люблінської унії в 1569 році Любомль, як і все Любомльське староство не був включений в новоутворене Волинське воєводство, а увійшов до складу Хомської землі. Мешканці міста брали активну участь у визвольній війні українського народу в 1648–1654 рр. проти шляхетського гноблення. Проте після визвольної війни Любомль залишився під владою Польщі. В 1659 р. місто дістав у володіння гетьман України Іван Виговський. До історії міста також причетний Павло Тетеря, котрий у 1660 р. займав у ньому посаду адміністратора. У1671 р. за рішенням польського сейму Любомльське староство було передане Міхалу Вишневецькому, великому коронному гетьману Польщі, як компенсація за збитки, яких він зазнав у визвольній війні. Міщани зазнавали національного і релігійного гніту, платили полякам величезні податки. Утисків зазнавала й православна віра. У 1729 р. в місті трапилась жахлива пожежа, яка розпочалась в єврейській частині. Після пожежі вціліли тільки кам'яні будівлі. У 1768 році Любомль стає володінням великого польського магната, гетьмана Польщі, графа Францішека Ксаверія Браницького в якості подарунку за врятоване на сеймовому засіданні 1762 року життя майбутнього короля Польщі Станіслава-Августа Понятовського. У 1782 році граф Браницький будує в місті величезний палац, але, на жаль, на сьогоднішній день збереглася лише його частина. Браницькі нещадно експлуатували міщан, збирали податки в чотири рази більші передбачених. Окрім того, поводились з людьми як з кріпаками, котрі не мали власних імен і жили під відповідними номерами. Бургомістри Любомля організували бунт і подали скаргу до намісника царя в Варшаві, великого князя Костянтина Павловича. Рішенням суду волю міщанам було повернуто. Стрімко розвиваються події після третього поділу Польщі. В результаті затяжних військових дій, котрі розпочались саме з Любомля, в 1795 році Західна Волинь, і Любомль в тому числі, увійшли до складу Росії. Це мало для міста велике прогресивне значення. Населення визволилось від польсько-шляхетського панування і возз'єдналось з Україною. Любомль став волосним центром Володимир-Волинського повіту Волинської губернії. Під час Франко-російської війни 1812 року в Любомлі проходила північна лінія дислокації військ третьої російської армії генерала О. П. Тормасова, тут же протягом певного часу розміщувався і його штаб. Після закінчення війни Любомль понад чверть століття був власністю графа Браницького, йому належали пивоварний, цегельний, шкіряний заводи, трактир та з десяток корчем. Матеріальне, соціальне становища трудящих мас майже не змінилося. Царизм поширив на польську шляхту привілеї російського дворянства, визнав її право на всі земельні володіння. Наприкінці 30-х років XIX століття на 78 дворів припадало лише 266 десятин орної землі, в той час як за православними церквами Любомля було закріплено понад 225 десятин. У 1849 році царський уряд конфіскував володіння Браницьких. Після скасування кріпосницького права в кінці XIX на початку XX століття в Любомлі відбувається прискорений розвиток промисловості і торгівлі. У 1874 році тут було прокладено залізничну колію (Ковель—Мацеїв—Любомль) і побудовано станцію. В цей же час окрім пивоварного заводу, чотирьох шкіряних підприємств та млина запрацювали три потужні млини, лісопильний та винокурний заводи. З розвитком капіталізму Любомль став значним торговельним центром Західної Волині. Розвиток промисловості і торгівлі зумовив швидке зростання населення міста: в1860 році мешкало 2 784 осіб, в 1896 році 6 969. З осені 1915 року по серпень 1920 р. місто перебувало під владою окупаційних військ — німецьких, австро-угорських, польських. Економіка занепала, значна частина населення емігрувала в східні райони, населення міста зменшилось удвічі. Після Ризького мирного договору 1921 року Любомль опинився під владою Польщі. З 1939 року відійшов до УРСР у складі СРСР. Нацистський геноцид 1941-42 знищив єврейську громаду в Любомлі, було вбито майже всіх євреїв. Любомль — Моє серце пам'ятає  — американська документальна стрічка Айлін Дуглас і Рона Штейна випущена в 2003 році. Інтерв'ю, архівні фотографії та відеоматеріали фільму реконструює життя в Любомлі, одному з п'яти тисяч єврейських містечок Європи, які були знищені в результатіхолокосту. Фільм, досліджує життя центрально європейського єврейства, яке тепер назавжди втрачено. Збудована в радянський період адміністративна будівля — типовий проект, аналогічний до будівлі в Бучачі.
Додаткові дані про туристсько-краєзнавчий маршрут:
Тематика: архітектурні пам׳ятки м. Любомля;
Перелік екскурсійних об׳єктів:

Пам'ятки архітектури та містобудування національного значення        

• Костел Святої Трійці
• Рештки палацу Браницьких        
• Церква святого Георгія                      

Пам'ятки архітектури та містобудування місцевого значення        

• Дерев'яна  церква Різдва Пресвятої Богородиці

Пам'ятки археології національного значення

• Городище “Замчище”
Вік учасників: учні 7-9 кл.
Сезонність: весна, літо, осінь
Вид пересування: автобусом, пішки                            
 Опис оглядово-пізнавальних об׳єктів на маршруті:
1. Косте́л Свято́ї Трі́йці — парафіяльний римо-католицький храм у місті Любомлі Волинської області України, найдавніша (серед збережених до нашого часу) римо-католицька культова споруда на Волині . Костел належить до Луцького деканату Луцької дієцезії Римо-Католицької Церкви в Україні. Перший костел у Любомлі був дерев'яним, збудував його король Владислав ІІ Ягайло у 1409 році на честь Святої Трійці. Вже в 1412 році замість дерев'яного Ягайло збудував новий мурований Троїцький костел в  готичному стилі. Костел неодноразово горів та перебудовувався. З 18 століття храм набув барокового вигляду і більше не перебудовувався, лише періодично проводились ремонти. Найбільших втрат костел зазнав у 1945-1980-тих роках. Протягом цього періоду було викрадено мідну бляху з покрівлі, розграбовано всі захоронення у підземеллі храму, розібрано бабинець і бічну каплицю, прибудовану до 500-річчя костелу, знищено фреску з розп'яттям у ніші на зовнішній стороні вівтаря. Усі книги та документація були спалені. Орган та вівтар були розбиті і знищені. Богослужіння відновлені з 1992 року.  Храм, споруджений у 1412 році, та дзвіниця, збудована у 1764 році, є пам'ятками архітектури та містобудування національного значення.
2. Рештки палацу Браницьких - у 1768 році граф Францішек Ксаверій Браницький отримав землі Любомльщини в подарунок за врятоване на сеймовому засіданні життя майбутнього короля Станіслава Августа Понятовського. Магнат відразу взявся впорядковувати місцину. Тут до 1781 року він заклав велику резиденцію, що органічно вписалася у структуру історичного центру Любомля. У Ягелонській бібліотеці у місті Краків віднайдене зображення палацу в м. Любомлі, виконане в 1827 році Вілібальдом Ріхтером — художником, що перебував на службі у графа А. Потоцького. Як свідчить дослідження, малюнок є найбільш раннім і наразі єдиним зображенням Любомльського палацу. На основі цієї акварелі та друкованих матеріалів можна прослідкувати історію створення Любомльського палацово-паркового ансамблю. Це був багатооб'ємний палацовий корпус, який складався з чотирьох частин. Збереглось до наших часів тільки південне двохповерхове крило палацу. З північної сторони до нього примикав також двохповерховий, але трохи нижчий корпус. Припускають, що перший і другий призначались для прийому гостей та чисельного магнатського двору. Далі, у північному напрямку, фронт забудови продовжувала одноповерхова галерея (можна припустити, що тут містився зимовий сад або відбувалися бали). Корпус будівель завершувався головним палацовим корпусом (північне крило). Це ранньокласицистична будівля із слабо акцентованим центральним псевдоризалітом на головному фасаді, завершеним трикутним фронтоном. Фронт головного фасаду палацу був зорієнтований на центральну ринкову площу міста, створивши вісь «палац» — «замчище» — «ринок». На північ від палацу був закладений великий сад, обнесений кам'яною огорожею. Наприкінці 18 століття на території Польщі розгорілося повстання Тадеуша Костюшка. Це загальновідомий історичний факт. Однак не всі знають, що саме в Любомлі та поблизу містечка розгоралися важливі події, в результаті яких коронного гетьмана Браницького визнали зрадником. У 1794-му в двері маєтку постукали прихильники Костюшка. Немолодий Францішек Ксаверій, зіславшись на погане самопочуття, не пристав до повстанців. Однак його полк, незважаючи на волю пана, вчинив інакше. Старого графа арештували. Поки «зрадник» сидів у власному домі під вартою, любомльська земля пізнала чобіт Кутузова і Суворова. До самого міста славетні полководці, звісно, не навідалися… Не барська це справа — рятувати гетьмана та його володіння. За ґрати магнат не втрапив. Допомогли зв'язки його дружини Олександри Енгельгардт. Доживало подружжя у Білій Церкві. Однак прихильність до мальовничих краєвидів Волині передалася через покоління: від діда до онука. Ксаверій Браницький(1816—1879), названий на честь гетьмана, не раз бував у любомльському палаці й навіть зажив слави патріота. За підпільну діяльність Ксаверія-молодшого уряд царської Росії в 1849-му конфіскував маєток і землі. Дізнавшись про імперські наміри, власник дозволив місцевому люду «поласувати» панськими статками. Три дні поспіль мешканці виносили з палацу все, що душа бажала. Ера Браницьких на землях Любомльщини завершилася… В кінці 19 століття в палаці оселилася нова власниця — близька родичка російського письменника Івана Тургенєва. Згодом ця панянка поєднала своє життя із котримось із немісцевих землевласників і стала Каппіоні. Родинним гніздом росіянки та італійця маєток Браницьких був до 1939 року. «Совіти» поселили в графському будинку прикордонний загін. Вояки ж намагалися осучаснити будівлю, але лише порушили колись добротну систему гідроізоляції. У результаті — підвал, де Браницький облаштував практично ще один поверх, затопило водою. Допомогли й місцеві мешканці, котрі розібрали на цеглу майже всю споруду. Від 200-метрового розкішного палацу лишилося одне крило, довжина якого ледь сягає 40-ка м. У радянські часи тут розташовувалося і профтехучилище, і російська школа. В перші роки незалежності споруду планували віддати під місцевий краєзнавчий музей. Любомльські історики оббивали пороги міністерств, та не судилося. Згодом резиденцію Браницького передали відділу освіти і нині тут — Дитячо-юнацька спортивна школа (ДЮСШ). Від колись пишного убранства маєтку графа і гетьмана мало що лишилося. Піденний флігель, який зостався, — скромна тінь палацу Браницького. Він цегляний, прямокутний в плані, двохповерховий, коридорної системи, з одним слабко виявленим в плані ризалітом і чотирьохколонним тосканським портиком на висоту одного поверху на західному фасаді. Внутрішнє планування — секційне і коридорне з двостороннім розміщенням кімнат.
3. Церква святого Георгія - будівництво церкви було розпочато на початку 1280-тих років за наказом князя Володимира Васильковича. Місце було вибране поряд із замчищем і князівським двором. Швидше за все, храм будував зодчий Олекса — видатний майстер, який побудував багато укріплених городів на замовлення волинських князів. Присвятили храм Святому Великомученику Георгію Побідоносцю — покровителю руських князів ще з часів  Володимира Великого. Адже якраз у Георгіївському монастирі у  Херсонесі був охрещений Володимир. Але на іконі, що прикрашала церкву, люди побачили не тільки героя-воїна, що вражає Змія, а й значно ближчу до себе людину — милого серцю хлібороба Юрія — покровителя худоби. І до сьогоднішнього дня живі обидві назви церкви: Георгіївська і Юріївська.
 4. Дерев'яна  церква Різдва Пресвятої Богородиці -   першу писемну згадку про церкву Різдва Богородиці в Любомлі маємо за 1510 рік. В той час вона входила до Холмської єпархії Любомльської протопопії. Відомостей, в який саме рік церква була насильно приєднана до унії, немає, але з документів видно, що цей процес пройшов тут дуже швидко. З того часу колишні православні церкви ставали все більш безправними, хоча їм обіцяли права на рівні з римо-католиками. Польська адміністрація робила наругу над православними храмами руками єврейських міщан і ксьондзів. Так, 14 квітня 1610 року священик любомльської Пречистенської церкви Іван Пісоцький скаржився на любомльських євреїв за те, що 10 квітня вони без будь-якого приводу напали на Пречистенську церкву, розбили шибки в двох вікнах, витоптали город. Не задовольнившись цим, євреї побили скаржника, нанісши йому рани на голові, спричинивши струс мозку. Також було побито та поранено його наймита, який копав на городі грядки. Останній був так побитий, що не зміг з'явитися в суд для огляду. На тих самих євреїв також приніс скаргу диякон Хведько, якому в тому ж випадку нанесли побої. У 1750 році на місці старої була побудована нова дерев'яна церква, повернута на схід, без кам'яного фундаменту, а на одних соснових підвалинах з тертого дерева. Церква була ошальована дошками, крита гонтами, а круглий купол посередині критий білою бляхою. Зверху стояв залізний позолочений хрест. Неподалік від церкви побудована дзвіниця з тертого дерева на дерев'яних підвалинах, яка також була крита гонтою. На дзвіниці було 4 дзвони. Після Третього поділу Польщі  Росія швидко розпочала навернення уніатів до православної віри. Вже у 1796 році церква і прихожани перейшлди в  православ'я  і підпорядковувались  Житомирській єпархії Волинської губернії, до другої частини благочиння Володимирського повіту. Всього було 1500 прихожан. Відомості про церкву за 1844 рік свідчать, що вона потребує ремонту, хоча дзвіниця ще міцна. Храм був достатньо забезпечений начинням. У другій половині 19 століття у Волинській єпархії розпочалося будівництво нових православних храмів. Церковна архітектура розвивалась на зразок російської культури, будувати храми в стилі місцевих традицій українського зодчества заборонялось. У 1880 році Волинським губернським церковно-будівельним комітетом і єпархіальним начальством було дано дозвіл на спорудження у місті Любомль нової церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Дерев'яний храм на кам'яному фундаменті разом з дзвіницею був побудований у 1884 році за кошти місцевих прихожан. Він являє собою типовий зразок "псевдоруського" стилю в монументальній дерев'яній архітектурі Волині. Уніфікований, який використовується у багатьох будівлях характер споруди пояснюється використаням при його будівництві типового проекту, що, безумовно, знижує історико-архітектурну цінність церкви. В 1898 році у цій церкві була охрещена майбутня відома акторка Наталія Ужвій. З кожним роком в приході збільшувалась кількість прихожан. Так, у 1901 році їх було 2006 осіб, а в 1911 році вже 2522 особи. У 1918 році в період австро-угорської окупації, Любомльський магістрат замовив в Празі серію марок з видами Любомля. На одній з них зображено церкву Різдва Пресвятої Богородиці. В 1961 році церква була закрита радянською владою. Хрести на куполах були зрізані, дзвони віддали на переплавку. Спочатку у храмі планували відкрити краєзнавчий музей, але потім відкрили планетарій, який пропрацював кілька років. Пізніше там був клуб мисливців, прийом склопосуду. Більше 20 років церква стояла з відкритими дверима і руйнувалася. У 1989-1990 роках, коли минули атеїстичні часи, храм був відреставрований місцевими прихожанами, П.П.Сацюк власноруч виготовив з дерева добрий іконостас. 21 листопада 1990 року церква знову прийняла своїх прихожан. Тоді храм був освячений архієпископом Волинським і Луцьким Варфоломієм. В 1991 році настоятелем церкви Різдва Богородиці в Любомлі та благочинним Любомльської округи архієпископом Волинським і Луцьким Варфоломієм (нині — архієпископ Рівненський і Острозький) був призначений Василій Мельничук, який раніше був настоятелем Хресто-Воздвиженського храму с.Нудиже з обслуговуванням церкви Святого Апостола Луки в с.Городне. З нагоди 2000-ліття Різдва Христового біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці за кошти парафіян побудована мурована каплиця для освячення води, вона 14 січня 2000 року освячена архієпископом Володимир-Волинським і Ковельським Симеоном. По боках церкви є чотири могили священиків, на жаль, нащадки не зберегли їхні імена. При храмі діє недільна школа.  У 2010 році було оновлено розписи храму, також були пофарбовані куполи та зовнішні стіни церкви.
5. Городище “Замчище”-     пам'ятка археології національного значення в місті Любомль Волинської області. Городище розміщене в центральній частині міста. Має характерну стіжкову форму: діаметр круглого майданчика становить 60 м, висота над рівнем сучасної денної поверхні - 6 м. Ширина рову навколо городища - близько 20 м. На території городища знаходиться замкова гірка, насипана в XIV столітті на місці дитинця літописного Любомля 13 століття. Місцеві жителі називають пагорб "Фосія", від латинського слова "fossa", що прекладається як рів. Любомль неодноразово згадується у літописах, починаючи з 1287 р. Перша документальна згадка про замок в Любомлі датується 1392 роком. Тоді польський король Владислав Ягайло підписав в Любомльському замку документ про надання магдебурзького права місту Холму. Через те, що Ягайло неодноразово відвідувавЛюбомль, побудував в Любомлі в 1409 році дерев’яний костел Святої Трійці, а в 1412 році мурований, надав Любомлю привілеї, а можливо і магдебурзьке право, замкову гірку поляки називали Ягеллонською. Польські краєзнавці першої половини 20 століття вказують, що замок був дерев’яний і побудований сестрою короля Ягелло Олександрою. В науковій літературі неодноразово відзначалося, що городище є залишками давньоруського Любомля. Городище згадує у1901 р. В. Антонович, в 1958 р. обстежувалось Ю.Кухаренком, в 1963 р. - П.Раппопортом, розвідкові дослідження у 1993 р. та2001 р. провів С.Панишко. Прилегла територія до замку в 18 столітті носила назву "Підзамче". Останній раз згадується Любомльський замок під  1773 роком. Ймовірно, що придбавши в 1768 році Любомльське староство і побудувавши в 1780-х роках за замком свій палац, коронний гетьман, граф Францішек Ксаверій Браницький почав розбудовувати містечко. В нові плани не вписувалася стара Георгієвська і Михайлівська церкви, а також замок, який закривав палац із зазідного боку, і по його вказівці вони були розібрані в останній чверті 18 століття. На місці старої була збудована нова Георгієвська церква, а на місці Михайлівської церкви були побудовані торгові ряди, які оточували з півночі площу "Ринок". Пам'ятка зазнала суттєвих ушкоджень внаслідок будівельних робіт. В тілі насипу городища у XVII-XVIII ст. споруджено муроване підземелля, що складається з 6-ти кімнат. У 1960-х рр. на майданчику пам'ятки зведено меморіальний комплекс і підхід до нього. У 1963 р. під час досліджень П.Раппопорта виявлено залишки фундаментів мурованої споруди - будинку старости, побудованого у середині XVII ст. У 1658-1664 рр. тут перебував на посаді старости відомий політичний та військовій діяч Іван Виговський. В підземеллі замку на початку 20 століття євреї тримали худобу. В період війни 1941-1944 років німецька окупаційна влада ув’язнювала в підземеллі заарештованих і перші жертви були розстріляні на замковій гірці. Після війни там був склад прикордонного загону, а пізніше склад торгової бази. В 1925 (1923) році на замковій горі польська влада поставила мурований пам’ятник-обеліск в пам'ять битви під Грюнвальдом в 1410 році, адже за переказами і від Любомльського замку був загін в цій битві. В 30-х роках влада зробила із західного боку східці зі шпал до пам’ятника. З приходом радянської влади в 1939 році пам'ятник на гірці був розібраний. Пізніше, на початку 60-х років 20 століття із західної сторони був побудований дерев'яний міст. В 1967 році на місці польського пам'ятника відбулася урочиста закладка плити на пам'ятник борцям за радянську владу, а в 1968 році був поставлений гранітний обеліск. В 1970-х роках на верхній площадці гірки було відкрито Меморіал Слави і проведено перезахоронення воїнів Червоної Армії. Рішенням Волинського облвиконкому №360 від 04.08.1969 року замкову гірку як городище "Замчище" взято, як пам'ятку археології, під охорону держави під №183. За легендами із-під замкової гори йде підземний хід в південному напрямку.